Кабінет Міністрів схвалив проєкт Стратегії зовнішньополітичної діяльності України до 2024 року.
Варто одразу сказати, що на даний момент у цій стратегії вказані цілі, далекі від швидкої реалізації. Адже у короткостроковій перспективі поточних відносин з Росією, неможливо досягнути завдань, таких як звільнення політв’язнів, вирішення побутових питань у "сірій зоні", українського майна чи нерухомості на окупованих територіях.
Те саме стосується і отримання репарацій від Росії, про які нещодавно знову заговорили у контексті ухваленої стратегії. Це - більше політичний інструмент, ніж економічний чи правовий.
У нинішній ситуації ці заявипро репарації використовуються політичними режимами здебільшого для тиску і як кінцеву мету мало хто серйозно розглядає цю ідею. Окрім того, Росія знайшла у своїй Конституції зміни, якими фактично припинила дію рішень міжнародних судів на своїй території. Таким чином, будь-які виграні Україною суди у світі стосовно репарацій можуть не виконуватися у РФ, а арештовувати майно РФ за кордоном і забирати його задля виплат репарацій також буде складно. До того ж, Україна ще жодного разу не користувалася схемами, щоб вибити репарації.
Хоча, час від часу деяким країнам це вдається, але і це більше питання історичних рішень після перемоги у тих чи інших війнах. Наприклад, репарації за результатами Першої світової війни Німеччина виплатила лише буквально кілька років тому. Тож не варто плекати ілюзій і щодо того, що Україна зможе отримати репарації від Росії протягом трьох найближчих років.
Втім, незважаючи на це, цим питання усе-таки треба займатись. І Україна, у свою чергу, має ставити питання не лише про репарації, а й про відшкодування збитків, які Росія завдала не лише державі чи комерційним особам, а й фізичним особам. Нагадаю, що борги і збитки від агресії перед фізичними особами, які виїхали з окупованих територій, втратили там майно або воно було вкрадене російськими найманцями чи злочинними адміністраціями значно більші, ніж можливі репарації.
читайте такожКулеба виступив проти отримання репарацій за анексію КримуДеякі організації збирали дані про це, подавали позови, але є позиція українського МЗС, яке не бачить у цьому юридичної перспективи. Хоча це має стати аргументом у діалозі із західними партнерами і способом тиску, який треба використовувати.
І це має звучати як в офіційних документах, так і з вуст офіційних осіб України. Адже стратегії для їх практичного застосування також мають містити план реалізації - документ, у якому має бути прописана покрокова відповідальність різних міністерств і відомств. Якщо є втрата єдиного голосу у питаннях зовнішньої політики чи якоїсь іншої сфери, то, відповідно, не спрацьовує і вся стратегія.
Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред