На Україну чекають два варіанти майбутнього і обидва - негативні

Менше ніж за тиждень Україна відзначатиме 30-ту річницю незалежності. Чого ж ми за цей час домоглися?

Варто зауважити, що ми виборювали незалежність як пострадянська країна з повністю соціалістичним укладом економіки, а зараз ми маємо хоч і дикий, але капіталізм - у нас повністю змінилася економічна модель. І, відповідно, усі соціальні інституції, які пов’язані з її зміною (виникнення представницької демократії, нових правоохоронних органів) так само стали відповідати уявленням про капіталізм.

Ми мали фантастичні стартові умови – наприклад, український ВВП на початку незалежності був удвічі більшим, ніж у Ізраїлю і утричі більшим, ніж у Сінгапуру, а зараз ми безнадійно відстаємо від обох цих країн. Тобто проблема у тому, що ми не використали тих умов, які у нас були і тому зараз пасемо задніх. У нас немає ані ефективної економіки, ані ефективної моделі влади – відповідно, рівень життя і усе інше, що пов’язано з цим, у нас вкрай незадовільне.

Найбільше досягнення України за роки незалежності, як це не парадоксально – те, що ми досі її не втратили. Так, вона знаходиться під постійним тиском, ми втрачаємо суверенність і можливість самостійно ухвалювати важливі рішення, але при цьому у нас наявні не тільки залишки зовнішніх ознак демократичної держави, а й внутрішня незалежність.

Крім того, принциповим досягненням є можливість зміни влади. На відміну від багатьох пострадянських країн, де вона відбувається формально, в Україні вона відбувається під тиском суспільства.

Ще одне важливе досягнення за роки незалежності – певна свобода слова. Тобто ми можемо почути і побачити різні точки зору стосовно того, що відбувається в країні - як від тих, хто підтримує владу, так і критичні зауваження від її опонентів.

читайте також"Торгуємо" власним підписом: як Україна потрапила в дуже сумну зовнішньополітичну ситуаціюЩо ж стосується найбільших провалів, то, по-перше, ми за усі ці роки так і не побудували гідної системи влади. На жаль, як і за радянських часів, влада інтегрує не надто порядних людей, які влаштовують систему і які згодні з її правилами, а усіх інших – чесних, принципових – відторгає. Саме із цією проблемою пов’язане усе інше.

Ще один провал у тому, що усі намагання не те, що подолати, а хоча б обмежити корупцію якимись пристойними рамками, на жаль, виявляються марними перед бажанням чиновників і пов’язаних із ними бізнесменів красти. Саме тому корупція стає більш масштабною, цинічною і менш прихованою, що у підсумку становить безпосередню загрозу існуванню України як суверенної держави (не кажучи вже про те, що Україна досі не вибудувала навіть образу свого місця у сучасному світі).

Ніхто не знає куди ми рухаємося. Здається що туди, куди вітер несе. Якщо ми не усвідомимо необхідності зміни моделі влади на більш ефективну, на нас чекають два варіанти, обидва негативні - або поступове зубожіння (і супутні йому центробіжні процеси), або раптова руйнація державності.

Олександр Кочетков, політичний аналітик, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред