Київ знову примушують до переговорів з бойовиками

Один із висновків зустрічі радників Нормандської четвірки у Парижі у тому, що сторони домовилися далі вести перемовини. Це вже певний позитивний сигнал того, що про вторгнення чи ракетний удар по Києву та інших містах України поки що не йдеться - принаймні, на це можна сподіватися. Звісно, не можна на сто відсотків знати, що у голові у Путіна, але гостра фаза вторгнення зараз відкладена.

Є пауза у два тижні, до наступних перемовин у Берліні, де мають бути узгоджені позиції, пов’язані з прибиранням різночитання Мінських угод. На даний момент сторони говорять про припинення вогню, однак не зрозуміло, як вони це верифікуватимуть - тобто з якого часу цей режим стартує.

Не виключено, що це має відбутися протягом наступних двох тижнів - саме тоді обидві сторони мають забезпечити режим тиші на лінії розмежування. Бо після оголошення Зеленським перемир’я у 2019 році, жодного дня без обстрілів не минало і режиму тиші де-факто не було і за цей час ми мали втрати серед військових, серед цивільних. Якщо зараз його дійсно вдасться забезпечити, це також можна буде назвати здобутком паризького раунду переговорів.

Надважливим для України є алгоритм виконання Мінських угод. Україна увесь час наголошувала на тому, що спочатку - безпека, потім - політичний кейс, росіяни вимагають навпаки. Тобто спочатку режим тиші, демілітаризація, виведення російських збройних сил з Донбасу і важкої техніки, роззброєння бойовиків, розмінування, звільнення заручників, а вже потім - вибори, амністія, перехідні адміністрації, спільні патрулі тощо.

Україна зробила поступку Росії - відкликала законопроєкт про здійснення державної політики у перехідний період - і це стало приводом до того, що Росія погодилася зустрітися у Парижі. Цей проект міг би посилити переговорні позиції Києва, однак він відкликаний.

Крім того, нас знову примушують до прямих переговорів з бойовиками. Попри заяви хранителів режиму Банкової про недопустимість таких перемовин, це не підкріплюється реальному діями. Тому треба пильнувати за руками переговорників від України, аби потім ми не отримали прямих переговорів у вигляді різноманітних консультативних механізмів, закріплених документально.

Зараз у ТКГ, де присутні Росія, Україна та ОБСЄ дійсно присутні представники окупаційних адміністрацій - вони присутні де-факто з боку російської делегації (і керовані нею), але де-юре їх туди запрошує ОБСЄ. Якщо Україна погодиться на різні консультативні механізми (а цього вимагає російська сторона і до цього схилялися у Парижі та Берліні у різних кластерах, що були озвучені у 2019-2020 роках), ми можемо отримати прямі переговори під іншими вивісками. Зокрема, це може бути СЦКК, тобто спільний координаційний центр, який має верифікувати ситуацію на лінії розмежування, де з 2017 року відсутня Росія. Представництва "ЛДНР" Україна там не визнає, але нам можуть це нав’язати росіяни за замовчуванням.

Цього допустити не можна - Банкова кілька разів підходила до цієї межі, але громадськості і експертам цьому поки вдавалося завадити. Бо є культ особистої зустрічі Зеленського з першими особами, тобто зустрічі у Нормандському форматі на рівні глав держав - для президента це архіважливо і він може піти на будь-які поступки, бо вважає, що зможе переграти очільників Росії, Франції та Німеччини (насправді ні).

читайте також"Перемога" не сталася: чому поки рано проводити зустріч глав МЗС "нормандської четвірки"Дійсно кидається в очі і оптимізм росіян у цих переговорах. Я не схильний вдаватися до конспірологічних теорій, але занепокоєння викликає ухвалення кластерного підходу, у якому закладене паралельне виконання політичної і безпекової частин. І вплинути на цей процес в інтересах України буде дуже важко - наприклад, амністію проводитимуть разом з так званим виведенням російських підрозділів з Донбасу, але їх просто переназвуть і буде якась "народна міліція" замість військових корпусів, а російська агентура ГРУ стане "представниками правоохоронних органів ОРДЛО". І російські громадяни, маючи лише російський паспорт, здійснюватимуть певні функції у де-юре українських органах влади, якщо ми їх визнаємо.

Тому ці питання на майбутнє мають бути прораховані і українські представники мають розуміти свою відповідальність і ризики внутрішньополітичної дестабілізації, якщо Банкова спробує перейти ті чи інші червоні лінії.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред