"Я зрозумів, що Володимир Путін - чудовисько, що знищує Росію, 2012 року, коли було ухвалено закон про зібрання!", - розповідає перший. "А я усвідомив, що ми маємо справу з другим Гітлером ще в далекому 1999-му! Навіть не в 2008 або 2014-му!", - з гордістю відповідає йому інший. "Але що ми могли зробити...", - сумно розводить руками перший. "Що ми могли зробити? Та нічого...", - підтискає підборіддя другий.
Приблизно так сьогодні виглядає російська політична опозиційна дискусія. Потім хтось із них додає: "Але українців, звичайно ж, дуже шкода".
Днями соратниця Олексія Навального Любов Соболь мило привітала телеканал "Дождь" з днем народження, назвавши працівників редакції "дощинками". Це ті дощинки, які раніше співчували і допомагали "хлопчикам", яких відправляли на війну непідготовленими з російських глибинок. Каспаров, що живе в Нью-Йорку, дав інтерв'ю Дудю, і в мережі котрий день обговорюють, як "інтелектуально" шахіст "нокаутував" журналіста - тим, що пояснив, чому виїхав з Росії до того, як це стало мейнстрімом. Дудь, до речі, при цьому довго порівнював загарбницьку війну Росії з воєнною кампанією США в Іраку, ставлячи їх в один ряд. Михайло Ходорковський, що живе в Лондоні, запропонував Навальному встати "пліч-о-пліч" в боротьбі з режимом, "незважаючи на розбіжності". При цьому не уточнив, яким чином той повинен кудись "встати", сидячи у в'язниці, куди, фактично, добровільно сів, вирішивши стати мучеником, судячи з усього. Так само, до речі, як і Ілля Яшин, соратник убитого біля стін Кремля Бориса Нємцова.
Все це - новини останніх днів. Схоже триває вже більше року. Російська опозиція, сидячи в різних країнах або в'язницях, незграбно міркує про те, як складно об'єднатися, щоб щось протиставити режиму свого тирана. Роблять один одному компліменти, при цьому акуратно і не дуже один одного критикуючи і щось нескінченно пропонуючи. Вони періодично по черзі публічно підкреслюють, як же багато вони готові "прощати" колегам по опозиційному цеху, "незважаючи на відмінність поглядів" - адже ворог-то один, і він в Кремлі. Натомість, хтось з російським паспортом тримається осторонь і волонтерить, інші ведуть канали на Youtube, хтось взагалі себе більше не ідентифікує як росіянина.
Для багатьох українців вищезгадані прізвища мало що значать, особливо після 24 лютого. Все це середовище стало білою плямою за сумою причин. Вистачає своїх проблем - але українцям плювати навіть на їхні співчуття, коли чергова російська ракета зносить під'їзд в одному з мирних міст. В когось були туманні надії на когось із цих людей, але пізніше прийшло розчарування, а сьогодні ментальний рів байдужості з кожним днем стає дедалі глибшим, крокодили в ньому плодяться, а стіна зростає. Українці втомилися розбиратися в сортах росіян. Хоча згадайте настрої рік тому, коли багато хто намагався підняти сусідів на бунт проти війни, показати і розповісти правду, на щось сподіваючись. Потім були надії на повстання після оголошення там мобілізації, пам'ятаєте? Але нічого не сталося, нічого не змінилося. А хтось і ніколи не мав особливих надій стосовно них...
У сухому залишку росіянам сьогодні не залишається нічого, крім як зізнаватися по черзі, що вони не знають, що робити, щоб повалити Путіна. А вся надія - на ЗСУ, кажуть вони з гіркотою в голосі. Яка іронія: доля Росії сьогодні в руках українців! Росії, яка століттями вирішувала долю України.
Середньостатистичний "адекватний" росіянин (мова не тільки про політиків, а про величезну частку простих росіян) війну з Україною оцінює в першу чергу як катастрофу для самої Росії. "Путін - шахрай, він двадцять років набивав кишені і будував палаци", - кажуть вони. "Він проводив негативну селекцію в російських елітах, одурманював народ пропагандою, доводячи до звіриних інстинктів", - засмучуються вони. "І закінчилося все війною і прийдешньою поразкою в ній. А яку Росію можна було побудувати, якби було інакше! Стільки нафтодоларів поділося незрозуміло куди!", - кажуть вони з трибун і на кухнях.
Так, вони відкрито мріють прибрати свого тирана руками українців. Вони чекають, коли українці вирішать їхню головну, якщо не єдину проблему. Адже на рак надії немає, на табакерку особливо теж. А смерть від старості - перспектива надто далека. Ще б самим коні не двинути, поки Кощій здохне! Вони кажуть, що українці сьогодні від горя "мають право" ненавидіти всіх росіян, але упускають, що до хороших росіян - ставлення особливе. І це, перш за все, зневага: через їхню нездатність до будь-чого. Вони кажуть, що українці даремно всіх росіян ставлять в один ряд, але відчувають, що їхнє місце в ряду особливому.
У чому вони бояться зізнатися? Росія не може бути демократичною державою в силу маси причин. Це найбільша країна на планеті. Тамтешня дитина ще з дитячого садка вирощує в собі богообраність, починає вірити в якийсь особливий шлях російської людини, особливе місце російського народу. Пізніше пропаганда їй нагадає, що у Росії є ядерна тріада. А яка історія! А яка багата і унікальна російська культура!
Вони приречені на імперське мислення. Вони звикли, що їх бояться. Їхній світогляд цим просякнуто.
І навіть якщо до влади в Росії прийдуть демократи, через покоління підросте новий тиран і буде нова війна. Хороший росіянин хоче сильної, багатої, цивілізованої Росії. Але він ніколи не визнає, що така конфігурація, найімовірніше, можлива тільки на короткий проміжок – тільки в якості підготовки до нового витка агресії і божевілля. Адже аксіома про "найбільшу країну в світі з ядерною тріадою" в голові кожного з них завжди візьме своє. А українці це вже відчули шкурою. Це і є той рів, який не зникне ніколи.
По-справжньому хороший росіянин повинен бути нікчемним росіянином – сепаратистом і анархістом: мусить визнати, що Росії існувати не повинно, а потрібні розвал на частини і роззброєння. Про якийсь "патріотизм" не може бути й мови. А цей іспит проходять одиниці. Адже в глибині душі всі вони люблять свою хвору, убогу батьківщину.
Тарас Сидоржевський, головний редактор сайту Главред.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
