Путін себе видав
Зрозуміло, що Нємцов був повною протилежністю лиходія Пригожина. Однак у них є одне спільне - їх убив Путін. У Росії тільки диктатор має ліцензію на вбивство представників правлячої верхівки або зірок опозиційної сцени. Ніхто інший на це не наважився б.
Цікаво, що, намагаючись відмазатися від цих вбивств, Путін очевидно повторювався і вдавався до одних і тих же штампованих прийомів.
Після вбивства Нємцова:
"З приводу злочину щодо Бориса Юхимовича Нємцова. Я був з ним знайомий особисто, у нас не завжди були з ними погані стосунки. Я то з ним взагалі ніколи відносини не псував, він обрав такий шлях політичної боротьби, атак особистих і так далі. Але я звик до цього... не він один. Але це зовсім не факт, що людину треба вбивати...
Злочинці повинні бути знайдені і викриті, покарані. Може бути, це не відразу робиться, але у нас є й інші приклади злочинів подібного роду. І в кінцевому підсумку, незважаючи на те що розслідування триває досить довго, воно приходить до свого логічного завершення".
Після вбивства Пригожина:
"Пригожина я знав дуже давно, з початку 90-х років. Це була людина складної долі, і помилки у нього були серйозні в житті, і домагався він результатів потрібних — і для себе, і, коли я просив його про це, для спільної справи, як ось в ці останні місяці. Він був талановита людина, талановитий бізнесмен...
Але що точно зовсім — мені про це доповідав сьогодні з ранку керівник слідчого комітету, - вони почали вже попереднє розслідування цієї події. Воно буде проведено в повному обсязі і доведено до кінця. Тут немає сумнівів".
Таким чином в обох випадках використовувалася одна і та ж схема відходу від відповідальності:
1. Підкреслювалося давнє знайомство і непогані стосунки з убитим (мовляв, хіба я міг убити старого приятеля).
2. Говорилося про відсутність особистої мотивації для вбивства (з Нємцовим відносини нібито не псував, з Пригожиним навіть співпрацював безпосередньо перед вбивством).
3. Стверджувалося, що розслідування буде доведено до кінця, а винні будуть покарані (мовляв, це не я - знайдемо справжніх замовників).
Як показала справа Нємцова, всі ці виправдання - груба брехня. Однак Путін бреше за тією ж схемою знову.
Відмазки Путіна у справах Нємцова і Пригожина практично збігаються. Завчені, повторювані прийоми відходу від відповідальності видають вбивцю з головою.
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
