Не знаєш української мови – до побачення

Запровадження обов’язкових іспитів з української мови для чиновників – це дуже позитивна тенденція. Головне, щоб ці іспити з часом не послаблювали, не розмивали і не применшувати їхню роль.

Україні не просто потрібні політики, які вміють розмовляти українською мовою (а це дуже важливо, щоб у публічному просторі вони послуговувалися саме державною мовою), це й приціл на майбутнє: у народу потрібно сформувати суспільну свідомість та спільний світогляд, як це зробили інші країни – Польща, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, які, крім економіки, зробили ставку ще й на мову. Саме за допомогою мови вони об'єднали народ, формуючі в нього спільну точку зору на майбутнє і на історичне минуле. Це вони зробили, читаючи однакові книжки, слухаючи однакові пісні і переглядаючи однакові фільми.

А ми, українці, цієї спільної точки зору на майбутнє не сформували і досі не робимо ставки на мову. Відповідно, ми читаємо різні книжки, слухаємо різну музику (одні слухають співаків із Росії, інші – співаків із України), одні люди читають російських авторів, а україномовні – інших письменників. Таким чином, у нас утворюється світоглядно дуже розбалансоване суспільство, і ми ніяк не можемо дійти до спільної точки зору навіть на майбутнє.

Такі іспити для чиновників з державної мови – це ще один крок у глобальній програмі посилення української мови для формування спільного українського світогляду. Тому це дуже важливо. І результат не обмежиться виключно тим, що чиновники будуть озвучувати позицію держави мовою держави.

При цьому існує великий ризик, що чиновники намагатимуться уникнути цього іспиту. Тому потрібно боротися не з іспитами, а з корупційними схемами, аби кандидати на певну посаду не намагалися обійти цю вимогу і необхідність складати екзамен. Тож ми повинні вдосконалювати законодавство, аби знешкодити такі лазівки.

Крім того, міфом є те, що ми можемо відсіяти разом із тими, хто не знає української мови, гарних фахівців. Адже в Україні немає людей, які не знають української мови і не вивчали її. Нашій незалежності вже 30 років, і українська мова вже давно вивчається у школах. А те покоління, яке претендує на посади, вже вивчало українську мову в школі (ми ж не говоримо про пенсіонерів, які претендують на посади і мову не вивчали).

Якщо люди не знають української мови, то це говорить лише про їхню антидержавницьку суть. А навіщо нам такі діячі на посадах? Вони не будуть цінними на державних посадах, бо будуть провадити шкідливу для держави діяльність.

Для всіх людей, які йдуть на державні посади не для того, щоб нажитися, а для того, щоб служити країні, складання іспиту з мови буде доказом їхнього бажання працювати на Україну.

Що варто вдосконалити в завданнях іспиту? Кандидат на державну посаду повинен українською мовою не просто говорити і показати вміння читати – він повинен уміти українською мовою сформулювати свою думку. А цьому навчає практика написання есеїв. Сьогодні на уроках української мови такій практиці, на жаль, приділяється мало часу: в освітньому процесі більший акцент робиться на вивченні правил, але дітей слід більше вчити критичному мисленню і вмінню висловлювати свою думку.

читайте такожЩо не так із запровадженням іспитів з української мови для чиновників

Тому до цього іспиту я додала б завдання, в якому людина, яка його складає, повинна обґрунтовано і аргументовано розвинути власну думку на задану тему.

Проте ми говоримо так, ніби наші чиновники – з Марсу. Але ні, вони вчилися в наших школах і все це вивчали. Якщо людина нормально вчилася в школі і гарно вчилися у виші, вона легко складе такий іспит.

Взагалі, має бути такий підхід: хочеш служити країні – знай мову цієї країни і вмій висловлювати думку мовою своєї країни, не вмієш – до побачення.

Такий іспит буде задоволенням для тих людей, які справді йдуть на посаду служити своїй країні. Якщо ж вони терпіти не можуть української мови, то про яке служіння країні може йтися? Ми не можемо і не повинні підлаштовуватися під таких людей і створювати м'якші умови для тих, хто не знає мови. Адже за такою логікою доведеться і для злочинців створювати м’якші умови, аби їм комфортніше жилося, а це – абсурд.

Лариса Ніцой, письменниця, педагог, громадська діячка, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред