Такі як Путін?
Російські політемігранти розділилися на дві неформальні партії:
1. У всьому винен Путін.
2. У всьому винна Росія і росіяни.
Я вважаю, що і ті, й інші по-своєму мають рацію. Безумовно, російське суспільство в переважній більшості не хотіло повномасштабної війни у 2022 році (та й Крим до захоплення у 2014 практично нікому не був потрібен). Це була воля саме диктатора, який збожеволів, навіть оточення його явно боялося такого розвитку подій (згадаймо знамените передвоєнне засідання Радбезу).
Однак за час війни більша частина населення Росії тією чи іншою мірою стала співучасником диктатора і його злочинної авантюри. Хтось працює на війну безпосередньо: це мільйони силовиків, держслужбовців, пропагандистів, включно з учителями і викладачами, активістів-зетників, працівників ВПК і держкорпорацій. Хтось допомагає державі воювати своїми податками (дехто - поза своєю волею, але здебільшого - без моральних проблем). Хтось просто підбадьорює війну і/або забезпечує підтримку Путіну та іншим перевіреним кандидатам на псевдовиборах. Це не всі росіяни, але очевидна більшість.
Чому так сталося? Чому владі вдалося переконати більшість росіян покірно, а багатьох і з ентузіазмом підтримати війну? Звичайно, страх і пропаганда зіграли важливу роль, але не тільки вони. Імперські амбіції диктатора, його жорстокість, національна пиха, ксенофобія і гомофобія, патріархальний сексизм, підкреслена маскулінна авторитарність легко вписалися в колективне несвідоме значної частини росіян. Вони спочатку прийняли його образ, риторику, методи, а потім автоматично - і війну, як природне продовження всього цього.
Пам'ятаєте, якась співачка в нульові співала, що хоче "Такого як Путін!". Живучи в Росії, я постійно стикався з такими, як Путін, - жорстокими авторитарними особистостями, сповненими імперської (московської, національної чи іншої) пихи. У силових структурах їх завжди було майже 100%. Але не тільки. Я зустрічав безліч Путіних в абсолютно різному середовищі: Путін-фізрук або воєнрук у школі, Путіни-роботяги на заводі та преподи в університеті, Путіни-бандити і Путіни-чиновники. Скажу більше, середній російський чоловік (не якийсь там інтелектуал і естет, а представник моральної більшості) - найчастіше теж Путін. І найголовніше, я сам був частково Путіним (наприклад, коли морально опинився на боці імперії під час Першої Чеченської війни). І навіть зараз, розумію, що ще не повністю видавив Путіна із себе.
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
