Сьогодні я вирішив дозволити собі мріяти. І спонукало мене до цього повідомлення про те, що Путін може відвідати Туреччину 27 квітня, щоб взяти участь у церемонії завантаження ядерного палива на атомній електростанції "Аккую". Про це президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган сказав в інтерв'ю телеканалу A Haber.
Це, звичайно, вкрай малоймовірно. Але раптом Ердоган правий і Путін дійсно приїде до Туреччини? Я розумію, що Туреччина Римського статуту Міжнародного кримінального суду не підписувала і тому ніякого ризику того, що Путін буде заарештований турецькою владою, немає. Але! Туреччина і не збиралася вбивати російського посла в Туреччині Андрія Карлова. Однак 19 грудня 2016 року, в Анкарі, 22-річний турецький поліцейський Мевлют Мерт Алтинташ підійшов до нього, коли Карлов виступав на сцені, і з криками "це йому за Алеппо!", "Не забувайте Сирію" і "ми вмираємо там, а ти помреш тут!" випустив у нещасного дев'ять куль. Карлов помер дорогою до лікарні.
Туреччина - країна непроста. Там, крім таких поліцейських, є ще й курдські бойовики, і арабські біженці - таємні послідовники ІДІЛ, є ті, хто бився проти росіян в Сирії... Всяке буває... За всім не встежиш…
Народ на Близькому Сході гарячий, пасіонарний, жертовний. Скільки серед них смертників? Не злічити...Тому їдь, дорогий ти наш Володимире Володимировичу, до Туреччини, назустріч своїй долі. Як то кажуть, двом смертям не бувати, а однієї - не минути. Кому судилося бути повішеним, той не потоне. Сім бід - одна відповідь... Впевнений, що Ердоган прекрасно розуміє, яка відповідальність лежить на ньому в разі, якщо Путін все-таки зважиться нанести йому візит. І при потуранні турецьких спецслужб його охорона зуміє не помітити якогось ретельно підібраного молодого фанатика, якого відразу ж після "прикрого інциденту" застрелять героїчні турецькі поліцейські. Як потім напишуть газети: "у перестрілці, що зав'язалася..."
А вже подяка всього людства, включаючи (судячи з розмови Пригожина з Ахмедовим) переважної частини росіян, Ердогану буде просто забезпечена.
Бо ж яка парадоксальна ситуація складеться: більшості людей потрібно роками працювати для того, щоб домогтися такої ж любові, що й Ердогану просто за недогляд служби охорони. Мрії, мрії... де ваша солодкість…
Тільки от не поїде нікуди Путін. Бо боягуз. Він Росією їздити і зі своїми підданими зустрітися не по телевізору боїться, а тут - до Туреччини!
Це ж які нерви треба мати! Залізні. Ні: Путін - це вам не Зеленський якийсь. І навіть не Байден, який наважився таки до Києва приїхати.
Путін - бздун першокласний. Чемпіон світу у цьому виді спорту. Він чогось нишком зробити - мастак. Підіслати чеченців Нємцова вбити, або непомітно труси Навальному "новачком" намазати. Тут його мужності вистачає. Тут він здатний прийняти серйозне, по-справжньому державне рішення. А ось до Туреччини поїхати - слабо... Не його це стиль. Він же не якийсь там Горбачов або Єльцин, щоб просто до людей вийти. Це ж треба так прожити життя, щоб тепер уже до самої смерті не мати можливості просто пройтися вулицею, купити морозиво, зайти випити подвійний еспресо в першій-ліпшій кафешці, пожерти чебуреків з пивом в якійсь скляночці, сходить в кіно на черговий ідіотський американський бойовик з колою і поп-корном…
Нажити собі стільки ворогів, що серйозно кожну секунду боятися смерті. Смерті, яка чекає за кожним кутом, кущем, автомобілем. Жерти котлетку і думати: отруять чи ні? Сісти в машину і боятися: підірвуть чи ні? С**ти в спеціальний мішечок, пити зі спеціальної пляшечки, спілкуватися тільки з перевіреними людьми. Та й то... піди знай: перевірені вони чи ні?
Цього ти хотів, Вово Путіне? Маленький плюгавий трієчник з пітерської комуналки... Це ти вважаєш щастям? Як так сталося, що все, до чого ти торкаєшся, перетворюється на лайно? І навіть твоє власне життя від твого в ньому присутності перетворилася в повне, безпросвітне лайно. Адже це не Анна Політковська чи Олександр Литвиненко його тобі таким зробили. Вони можливо і хотіли б тобі крові попсувати, та не встигли: ти їх убив.
Ні, дорогий ти мій, це ти сам спустив своє життя в каналізацію. Сподіваюся, ти вже не думаєш, що на світі є люди, які тобі сьогодні заздрять? І правильно робиш, що так не думаєш. Нема чому тут заздрити. Сидиш як сич у бункері. А життя йде, витікає, як пісок крізь пальці. Ось уже і восьмий десяток розміняв... А чого здавалося б простіше: взяв та вдавився! Як Березовський. Разом закінчив би ці муки. Але навіть на це у тебе не вистачає мужності. Боягуз... Віддавати за тисячу кілометрів накази вбивати людей сотнями і тисячами - тут хоробрості не треба. А ось відповісти за це - тут тебе немає.
Але скільки мотузочці не витися, а скрутиться вона в батіг, яким поженуть твоє погане військо з української землі. А потім ця мотузочка перетвориться на шибеницю для тебе і твоїх друзів. Патрушева. Пригожина. Кадирова. Ковальчука. Шойгу. Герасимова. Бортнікова. Пєскова. Всіх, хто хотів цієї війни і хто її розпалював. Розпалював щонайменше твоєму слабкому мозку.
Нудний кат діловито одягне тобі мішок на голову, а вірний Тихон буде бурмотіти на вухо: "Прийми Господь душу вірного раба твого Володимира..."
Ти зараз смієшся наді мною і кажеш, що смертної кари в Європі немає? Смійся, смійся... В Європі немає, а в Америці - є... І в Білорусії є... А що, якщо тебе будуть в Білорусії судити? Як? Та якось вже придумають... Бо є за що тебе і там судити.
Повісять тебе в Мінську, в околицях, і відразу мораторій на смертну кару накладуть. Або зовсім скасують... І Лукашенко з тобою разом буде ніжками смикати... Дивись: ти навіть не питаєш, за що. Розумієш, що є, за що... Ось так я сьогодні мрію. І ще я мрію про перемогу над Путіним і його ордою. Тим більше, що наша справа праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
