
В кількох університетах є іраністика і там вивчають мову, культуру, релігію (включно з зороастрізмом) і, звичайно ж питання безпеки.
Частина науковців та експертів поповнює ряди спецслужб, а деякі спецслужбісти з високих посад переходять в аналітичні та наукові центри. І саме ці спеціалісти вносять вагомий вклад в вироблення політик щодо Ірану.
В Ірані ситуація інша. Там Ізраїль заборонений і всього 20-30 вчених займаються Ізраїлем, частіше за все в пропагандистських цілях.
Звичайно, дуже хочеться провести пряму аналогію і сказати, що це і є причиною того, що Ізраїль краще воює з Іраном ніж навпаки. Це, звичайно не працює так прямолінійно. Але доля істини тут є. Бо без знання ворога неможливо воювати. І одні спецслужби не можуть закрити це питання. Без симбіозу науки та спецслужб неможливо якісно зрозуміти ворога.
Я все це веду до нас. В Україні немає вчених, які займаються Росією. А кількість аналітиків, добре, тих, кого я вважаю фахівцями з Росії, - менше десяти. У нас немає жодного центру вивчення хоч якогось аспекту Росії в жодному університеті. І це на четвертому році війни.
Мій прогноз - через рік я зможу написати ідентичний пост. Жоден вуз не захоче заморочуватися з такою "стрьомною" темою. А паралельно чиновники продовжать ідіотичну практику заборони цитувати російські джерела.
Хто такий Вадим Денисенко
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, бізнесмен, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація "Українська мова і література", в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред