Війна в Україні та домашні тварини: як не перетворитися на чекіста

Женька пише: "Не можу знайти квартиру в Кропивницькому, не здають біженцям із собакою". Оббігала все місто, благає, плаче.

Ірка ночує в машині десь під Вінницею, бо три кішки і шиншила.

Маринка виводить свого мопса тільки в темний час, щоб нові львівські сусіди не побачили і не розповіли господині.

У мене таких історій десятки, якщо не сотні.

Скажіть, люди, що з вами не так?

Поясніть мені, що зробить собака з вашою двушкою у хрущовці? Ї...ане по кухні з граду? Запустить крилату ракету в душову? Що?

Болонка насипле шерсть на килим? Який жах! Питання одного вологого прибирання.

Кішка зачепить лапкою бабусину гардину? Викиньте цю гардину до біса. Вона не варта сліз хлопчиська, який стоячи на колінах, вчепився в руду кішку і ридає під мамине: "Микито, синочку, відпусти, вона буде мишок тут ловити, ми не можемо її взяти, нас не пустять із нею".

читайте такожПогляд війни

Що ще? Бульдог погризе ніжку стільця!? Це просто нереальні масштаби катастрофи. У рейтингу пи...деця йдуть одразу після Бучі.

Люди, зупиніться. Кидайте ви свою улюблену приписку в оголошеннях "тільки без тварин".

Собаки, кішки, папуги, навіть хом'ячки, мати їх – це історія про тепло, про любов і про хорошу сім'ю. Я серйозно.

Безвідповідальні не будуть рятувати з-під бомбардувань і волочити через всю країну дванадцятирічного лабрадора. Розумієте? Здайте їм житло, будь ласка.

Коли ви говорите: "Діти ще нехай, але собака – точно ні". Це як наче б ви сказали матері, яка стоїть у вас на порозі з двома малюками: "Ну, дівчинку заводьте, а от хлопчика не візьмемо, стрьомний він якийсь, ще стіни помалює".

Тварини в сім'ї – це завжди діти. Повірте мені, людині, яка так жодного разу і не спустилася в бомбосховище. Ні під час ракетних обстрілів, ні коли літали над будинком винищувачі. Чому? Тому що у мене доберман. З ним туди не можна, а без нього неможливо. Ви ці очі бачили?

читайте такожДива не сталося: кота, який став символом незламності Бородянки, врятувати не вдалося

У сімдесяті роки, в третю хвилю еміграції, батько проводжав в аеропорту родичів. Він багато розповідав про те, як митники та інші чекісти знущалися над "зрадниками батьківщини", відбирали і рвали книжки (а виїжджала в основному інтелігенція), обзивали, принижували. І він досі не може забути історію про двох левреток, яких прив'язали до стійки реєстрації тому, що не вистачало якоїсь коми в документі.

І їх власниця, каже, ридала так, і собаки, каже, вили так, що всі люди в залі очікування плакали, навіть чоловіки. Благали чиновників зглянутися над цією сім'єю. Але ні.

Прошу вас люди, не будьте, як ті чекісти.

читайте такожПожертвувала собою заради порятунку собак: несамовита історія з обложеного Ірпеня

П.С. Мені неймовірно пощастило, і я буду дякувати колезі до кінця своїх днів. Він просто віддав мені ключі від своєї квартири в Дніпрі, не запитавши ні про розмір собаки, ні про розмах крил птиці. Дякую!

Анна Гін, журналіст

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред