У ЗМІ обговорюють можливість вступу Збройних сил Білорусі у війну проти України. Такий розвиток подій – використання білоруських військовослужбовців як гарматного м'яса для відволікання уваги ЗСУ від важливих для російських окупантів напрямків – бажаний сценарій для Путіна. Але настрої всередині білоруських провладних еліт (незважаючи на агресивну риторику) не надто сприяють реалізації хотілок Кремля. Для оточення Лукашенка це буде катастрофою. Можна додати і антивоєнні настрої більшої частини суспільства і суттєвої частини силовиків. Виконувати накази на своїй території вони будуть. Воювати не за свої інтереси проти України не хочеться.
Але це базові тези, так би мовити, загальна картина. А є процес, який поки що не помітний, але який має колосальний масштаб впливу на настрої в майбутньому. Спробую пояснити.
Отже, білоруськими силовиками (військовими, міліцією, прикордонною службою і т.д.) силовий блок РФ багато років сприймався як безсумнівна домінуюча сила в регіоні і як еталон боєздатності. Друга Чеченська (незважаючи на сумнівні результати), війна проти Грузії, інформаційний шум навколо операції в Сирії лише зміцнювали цю ментальну конструкцію.
читайте такожЧому війна з Україною для Росії в будь-якому випадку закінчиться катастрофою
Деяким винятком була Україна. Але і тут факт анексії Криму сприймався як демонстрація сили, а війна на Донбасі... доводилося чути тезу на кшталт "ну так туди саме армією Росія входила обмежено і це призвело до Мінських угод".
Але, починаючи з 2015 року, в Білорусі уважніше стежили за трансформацією ЗСУ, вивчали досвід, намагалися його перейняти. Це знаходило відображення навіть у нових зразках озброєнь, які розроблені і поставляються у війська. Той же "Кайман", що підходить для напівпартизанської війни РСЗВ "Флейта", автоматизовані бойові модулі і багато чого іншого.
Причому тут цікаву роль відігравала пропаганда (як білоруська, так і російська). ЗСУ начебто ставали сильнішими, але базова конструкція була про те, що держава Україна – слабка, з обмеженими можливостями.
Тому, навіть на тлі визнання прогресу ЗСУ, базове сприйняття залишалося в старих рамках – російську армію вважали еталоном боєздатності. Цьому концепту більше 20 років, і він встиг стати ключовим.
І тут Росія силами своїх збройних сил, росгвардії та інших волоцюг вторгається в Україну. Перша реакція і очікування білоруських військових "українців, може бути, і шкода, але вони розваляться".
читайте такожБойові дії перемістяться на територію Білорусі, або Чому заметушився Лукашенко
Але минає тиждень, другий, третій, а Україна не здається. Більш того, російське вторгнення загрузло, і пішов процес планомірної утилізації того самого еталону боєздатності. Успіх РФ на південному напрямку забезпечений класичною російською (і пізніше радянською) політикою "завалити трупами" – перти, не рахуючись із втратами. Для цього туди перекидаються резерви з інших перспективних (для РФ) напрямків.
Ви ще не зрозуміли, що починає відбуватися (поки що тільки починає) в головах білоруських (та й не тільки – можна додати болгарських, румунських, сербських) військових?
Еталон боєздатності забуксував і знищується в державі, яку вони вважали свідомо слабкою. При цьому ЗСУ демонструють прекрасну здатність ставити раціональні цілі (зупинити, знищити наступальний потенціал, по можливості відтіснити) і малими силами досягати їх.
Це, якщо хочете, розрив шаблону, втрата орієнтиру. І заздрість "російським зарплатам" військових починає змінюватися простою тезою "платять краще, але недовго".
читайте такожЯк Лукашенко може змусити землю тремтіти під ногами у Путіна
Другий аспект – демонстрація російського ставлення до загиблих і полонених. Для середньостатистичного білоруса дико не повернути додому і не поховати загиблого. А військові "приміряють цю роль на себе".
Процес тільки починається. І поки що рано говорити про швидкі результати. Але кожен день пробуксовки РФ в Україні додає аргументів.
Щоб він пішов швидше, можна частину інформації націлювати саме на тих, хто бачив у Росії бездоганну військову домінанту в регіоні (ще раз – це не тільки Білорусь). Вигадувати історії не варто – це шкідливо. Але відбирати і групувати кейси варто. Зокрема:
- Втрати. Тут не стільки фото трупів, скільки підтверджені втрати техніки. В якості бази можна брати підтверджені фото і відео матеріали від ЗСУ.
- Дуже важливі кейси, коли втрати викликані тупістю російського керівництва (ну тут кейси Гостомеля, Чорнобаївки та інших місць прекрасно допомагають). Це демонструє якість ухвалення рішень в армії РФ.
- Трофеї, полонені, результати демотивації противника. І тут як окремі історії, так і статистика. Вкрай корисними можуть виявитися відео і фото з таборів військовополонених (після їх можливої організації)
- Співвідношення втрат і трофеїв сторін. Тут можна просто користуватися відкритими іноземними джерелами, які ведуть детальний підрахунок за доступними фото і відео матеріалами. Важливо, оскільки в даному випадку доступна верифікація від "третьої", "нейтральної" сторони.
- Успішні кейси і результати напівпартизанської і партизанської діяльності. Те, що армія РФ не може організувати логістику навіть у коридорі довжиною в 100 км, багато говорить про її здатність вести масштабну і успішну війну.
- Гумор. Меми. Те, що є об'єктом іронії, не може бути страшним і вже точно не є еталоном будь-чого.
Як доповнення можна і потрібно говорити про таку річ як повагу до військових з боку населення, а також з боку держави. Забезпечення, заробітні плати, умови і так далі. Демонструвати, чим відрізняється підхід "баби народжують" від підходу до створення армії захисників своєї країни. Навіть коли держава не є світовим або регіональним економічним лідером.
читайте такожПутіну не судилося взяти Україну: коли Захід втрутиться у війну
Вже це щохвилини, щогодини буде впливати на настрої. З одного боку, на бажання "повоювати проти України", а з іншого – що важливо для нас у майбутньому – на страх перед "непереможністю" російської армії.
І, нарешті, після війни, важливі кейси успішних тактичних операцій ЗСУ. Про стратегічні рішення, з прикладами картинок на картах, інформації та аналізу буде купа. А про реалізацію операцій на рівні батальйону/бригади – мало. Але це те, що в першу чергу цікавить військових. Йдеться, звісно, про операції, про які можна розповідати. Така інформація буде "контрольним у голову" у справі руйнування міфу, що створювався Кремлем, про силу своєї армії. І, як результат, зміна сприйняття РФ з боку силовиків цілої низки країн.
З іншого боку, це створює новий імідж України та її силового блоку. Сприйняття нашої країни як тієї, якій не варто погрожувати, дорогого коштує і окупається в політиці та економіці.
Ігар Тишкевич, експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" Українського інституту майбутнього
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
