Чи можливий компроміс між Києвом і Москвою?

"Чого ти заводишся, просто в нього інший погляд. Він просто хоче миру. Вам треба з ним поговорити".

Насправді — не треба.

Колись давно я вірив у компроміси. Вважав, що людьми керує раціо. А потім до мене в Крим прийшла російська армія. Потім вона приїхала на Донбас і почала потроху розстрілювати мої ілюзії.

З’ясувалося, що вся пострадянська дискусія про Україну була не про те, якою Україні бути — нейтральною, проросійською чи прозахідною. Вона було про те, бути Україні чи не бути. І виявилося, що нейтральність — це тільки проміжна стадія для того, щоб вона стала "російською".

Я не випадково пишу це слово у лапках. Тому що Донбас довів: мріяти про Росію — зовсім не означає отримати Росію. Після захоплення півострова проросійський обиватель ще мав підстави вірити у "кримський сценарій" — коли чужа армія порівняно малою кров’ю приносить тобі пенсії в рублях. Та після того, як схід України перетворився на Сомалі, вірити в компроміси з РФ може або ідіот, або провокатор.

Мріяти про "рускій мір" у ситуації, коли він уже встиг утвердитися на території Донецька та Луганська, може тільки людина з відбитим почуттям самозбереження. Тому що капітуляція України означає не повернення до доби розвинутого Януковича. Програш Києва означатиме повернення до доби розвинутого "мотороли".

Ми двадцять три роки жили у порубіжжі та позаблоковості. З року в рік домовлялися з Москвою і приставали на компроміси. Та проблема в тому, що будь-який компроміс недостатній для Кремля. Йому потрібен буфер, а те, як складеться доля мешканців цього буфера, йому не важить. Доля Донбасу тому наочна ілюстрація.

читайте такожАнексія Донбасу: чи піде на це Кремль і які наслідки для УкраїниІноді історія уподібнюється до математики й може пропонувати аксіоми. Три — більше від двох. Сім на сім — сорок дев’ять. Немає сенсу розпочинати дискусії з тими, хто це заперечує. Деякі ідеї токсичні. Деякі люди ніколи не подорослішають. І справжній вік тут не має значення.

У них можуть бути різні мотиви. Хтось, втомившись від відповідальності, прагне сильної руки. Хтось ностальгує за молодістю та ерекцією. Хтось вірить у прогнилий захід чи сумує за номенклатурним статусом. Жодна з форм ностальгії за минулим не має сенсу, якщо вона знищує майбутнє.

І питання навіть не до люмпенів — вони непозбутні, як опади. Питання до тих, хто серйозно пропонує мені починати з ними перемовини. Хто вважає їхню точку зору рівновартою. Хто намагається легітимізувати її на рівні публічної дискусії.

І неважливо, чим вони керуються. Хтось, можливо, вважає за свою мету захист слабких і водночас забуває про те, що за спиною цієї меншини стоїть одна сьома частина суходолу. Хтось, мабуть, так довго обслуговував російських сателітів, що відрубав собі інші шляхи до працевлаштування. Хтось і зараз бере гроші в Росії. Хтось просто дурень.

читайте такожМета Путіна і тиск Байдена на Київ щодо Донбасу: Ілларіонов назвав головний сценарій КремляДискусія неможлива, як неможливий компроміс між онкологом і шарлатаном. Перемога першого призведе до виживання організму. Перемога іншого — до некролога. Той, хто вважає, що Земля пласка, юридично рівний з тим, хто знає про геліоцентризм. Але нікому не спаде на думку зіштовхувати їх у ток-шоу для зіставлення аргументів. І тим більше — брати за шкільного вчителя адепта слонів і черепах.

Війна стрімко скорочує простір допустимого. Дискусія про українське майбутнє була можлива до Криму та Донбасу — протягом усіх років, поки Москва та Брюссель конкурували за Київ. Тепер дискусії немає. Або ви чините опір агресору, або не вважаєте його за агресора.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред