Сьогодні, після блискучих успіхів ЗСУ на сході України, перемога над російським агресором відчувається як справа часу. Питання початку війни: чи вистоємо, трансформувалось у інше: коли саме ми остаточно звільнимо нашу землю від російських окупантів? Навіть як ніколи висока вірогідність тактичного ядерного удару не затьмарює передчуття, що ми однозначно переможемо. Питання лише коли. І якою ціною...
Тому час думати про post-war, час після війни. І це спонукає до кількох головний напрямів інтелектуальної рефлекції:
1. Відбудова чи новобудова? Що ми збудуємо на місці руїн, які залишає по собі війна? Чи справді нам потрібна відбудова, а чи руїни кличуть до зведення на них чогось нового і футуристичного? Чи дійсно варто відбудовувати "Азовсталь" та понурі промислові агломерації Донбасу? Чи, як колись Дике Поле, руїни українського Сходу та Півдня вабитимуть відчайдухів, авантюрників та креативщиків, аби збудувати на них нову екосистему та нове життя?
2. Що робити із зосередженням влади в одному центрі, фактично в одних руках. Президент Зеленський безмовно заслужив свою неймовірну популярність в Україні та світі. І концентрація всієї влади в його офісі під час війни виглядає виправданою. Але, як відомо, влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно. В основі будь-якої демократії лежить принцип стримувань та противаг. Сьогодні будь-яких стримувань та противаг для Офісу Президента не видно. І це погана новина. Бо переможці нерідко перетворюються на диктаторів. Ленін, Сталін, Мао, Кім Ір Сен, Франко, Фідель Кастро... Вочевидь бажання інтегруватись у колективний Захід (ЄС та НАТО) зменшує ризики перетворення України на автократію, але ревізія конституційного дизайну держави після перемоги вкрай бажана. Це як задача максимум. Як мінімум нам вкрай потрібний не тільки український Франклін Делано Рузвельт, а й український Айк Ейзенхауер. Українцям також варто задуматись, чому британці одразу після перемоги обрали своїм премʼєром не Вінстона Черчилля, а Клемента Етлі...
3. Неймовірне натхнення та підйом, які викличе перемога, нам потрібно перетворити на економічне диво, відоме в історії ХХ століття як повоєнний економічний бум. Тоді більш як чверть століття США та країни Західної Європи переживали незвично тривале та різке зростання своїх економік (у середньому 4,8% на рік). По війні нам конче потрібне українське економічне диво!
4. Тривке економічне зростання поєднувалось на Заході з зростанням середнього класу. Повоєнний економічний бум характеризувало не тільке значне зростання національного багаства, але також його справедливіший розподіл між різними верствами населення. Ми маємо памʼятати, що війна позбавила багатьох справедливих умов конкуренції, забравши життя в одних, покалічивши інших, понівечивши психіку третіх, позбавивши житла чи бізнесів четвертих. І це означає, що держава має створити фінсові та економічні стимули для доброчинства: феномен волонтерства показав надзвичайний потенціал українців допомагати один одному без втручання держави. Цей феномен слід інституціоналізувати та стимулювати, зокрема через альтернативне оподаткування: українці мають отримати право сплачувати частину податків не державі, а безпосередньо соціально значущим проектам та NGO.
З-за диму гармат та болі втрат ми ледве знаходимо в собі сили думати про майбутнє. Війна обпікає психіку і вимагає сконцентрувати всі сили заради перемоги. Але ми мусимо думати вже зараз, якою буде Україна, за яку стільки її кращих синів і дочок щодня віддають життя...
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
