Вступ Фінляндії до НАТО: чи є привід для тріумфу?

Чесно кажучи, не розумію нашого тріумфу з приводу вступу Фінляндії до НАТО.

Відразу зазначу, що для Фінляндії такий кульбіт - безсумнівний успіх, для Росії - стратегічний провал, а для нас - дуже важлива опція ослаблення російського тиску.

Але мова про інше. Фінляндія - наш антипод з точки зору досягнення своїх цілей.

Як кажуть у народі, "нам так не жити".

Фінляндія - яскравий приклад раціональної, довгострокової політики, приклад національного успіху.

Україна - приклад тактичної ірраціональності, низка важких втрат, що видаються за перемогу, афективна геополітика.

Під час першої радянсько-фінської війни 1939-1940 років фіни чинили Червоній Армії запеклий опір і в моральному плані відчували себе переможцями, але за фактом відмовилися від частини територій: Карельського перешийка і Західної Карелії з містом Виборгом (кордон від Ленінграда була відсунута з 18 до 150 км); частини Лапландії (Стара Салла); острова Гогланд.

Рекомендуємо:

Фінляндія вступила в НАТО: у Путіна вже влаштували істерику

У період Другої радянсько-фінської війни 1941-1944 років фіни як союзники Німеччини захопили частину територій СРСР і також швидко їх втратили через кілька років після початку війни.

Коли радянські війська перейшли до успішного контрнаступу, фіни почали говорити про "диво на Іханталі", коли російські танки зупинилися на останньому рубежі фінської оборони, утримуваному єдиною дивізією, що залишилася.

Насправді вже тоді в Москві могли розчавити "фінських фашистів", як фінів іменували в Москві, але їх героїчний опір, а також світовий пасьянс спонукали Сталіна прийняти інше рішення: СРСР і Фінляндія перейшли до довгострокових "особливих" партнерських відносин, які базувалися на нейтралітеті останньої.

Головним фактором стабільності тут є зобов'язання, згідно з яким Москва і Гельсінкі "зобов'язуються не надавати свою територію для збройної агресії проти іншої сторони і не надавати агресору військової підтримки".

Крім того, фіни визнали наявність стратегічних інтересів СРСР в Балтійському регіоні.

Натомість Фінляндія отримала дуже вигідний формат економічних взаємин, коли Союз забезпечував поставки сировини, а у відповідь купував фінські товари з високим рівнем додаткової вартості (наприклад, деревина взамін на папір).

У системі торговельних розрахунків діяла модель клірингу, коли обсяги експорту/імпорту збігалися між собою.

Якщо узагальнити, то фінська модель передбачає складну стратегію, коли за агресором визнається право на захист стратегічних інтересів, а натомість "жертва" отримує цілий набір економічних бонусів і тактичних преференцій.

У цьому варіанті нейтральний статус конвертується в економічні преференції, а взаємодія з агресором переходить в "особливий" формат.

До речі, Фінляндія після Другої світової відмовилася від плану Маршалла.

На пострадянському просторі до фінського сценарію вдавалася Молдова.

Стратегія Фінляндії - геополітична мімікрія до пори до часу, максимальне посилення національної обороноздатності, використання всіх доступних ресурсів для зростання і очікування свого часу, коли відкриється стратегічне вікно можливостей для чергового геополітичного стрибка.

На розвалі СРСР і ослабленні РФ у 90-ті - вступ Фінляндії до ЄС.

На тлі війни РФ в Україні та військового послаблення Росії - вступ до НАТО.

Я захоплююся фінами, їх вмінню чекати, грати в довгу, захоплююся їх довгострокової стратегії, як вони максимізують навколишній профіт і геополітичні можливості.

Але їх приклад явно не для нас.

Наша ірраціональність і афектація всього і вся, психічна реактивність на межі божевілля, формують в'язку субстанцію, яка постійно тягне нас в безодню....

На жаль, наш приклад максимально дисонує на тлі кришталевої чистоти і прозорості фінської раціональності і стабільності.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред