Через війну в Україні у 2022 році зближення України з НАТО фактично відбулося – нині ми близькі, як ніколи. Усе, чого нам бракує – політичного рішення Альянсу щодо членства у ньому України. У 2023 році відбудеться саміт НАТО у Вільнюсі, де неминуче це питання поставлять не лише Україна, але й країна-господарка саміту, Литва. Відповідь на це питання напряму залежатиме від ситуації на фронтах - якщо до літа нам вдасться перемогти Російську Федерацію, тобто припиняться активні бойові дії і загрози їх поновлення найближчим часом не проглядатиметься, то тоді Альянс може ухвалити політичне рішення про початок процедури вступу України до НАТО. Якщо ж цього не станеться і активні бої триватимуть, то, швидше за все, більшість країн-членів утримається від такого рішення і його перенесуть на наступний саміт у 2024 році.
Хай там як, але я переконаний, що з НАТО усе може бути швидше, бо ми на полі бою фактично довели, що не просто боєздатні, але й сумісні з Альянсом. У нас вже є найрізноманітніші зразки зброї країн НАТО, і таких, як у нас, певно, не має зараз жодна з країн-членів Альянсу. Те, що стосується демократії та правової держави, то ці критерії до нас теж будуть висуватися, але я не бачу якихось суттєвих перешкод, бо ми можемо ці реформи провести якщо не блискавично, то принаймні дуже швидко, протягом року-двох.
А от процес вступу до Європейського Союзу може тривати досить довго, навіть за умови підвищеної готовності України до цього. Перш за все тому, що членство передбачає і певний обсяг фінансувань України з боку ЄС, що закладаються до бюджету Євросоюзу, який укладається раз на сім років. Тож якщо не зробити цього наступного року, то тоді нового шансу на вступ Україні доведеться чекати ще сім років.
Але такий розвиток подій можливий за умови крокування усталеним шляхом. У випадку з Україною може бути багато сюрпризів та рішень, яких ЄС ще не ухвалював у своїй історії. До таких кроків можуть вдатися, якщо це закріпить мир і зробить неможливим повторення війни в Україні. Бо свого часу Болгарію і Румунію прийняли до ЄС авансом - вони були не готовими, але задля того, щоб балканські війни не розповзалися ще й на ці країни, таким чином їх вирішили стабілізувати. Та й досі ми бачимо, що меншою мірою Румунія, а більшою – Болгарія поки що перебувають на ролях бідного родича, бо до них висувають багато претензій як щодо корупції, так і щодо багато чого іншого.
Тобто політичне рішення по Україні щодо ЄС можуть ухвалити і раніше, авансом, але щоб технологічно стати повноправним членом ЄС, самій Україні може знадобитися від пʼяти років і більше. Звісно, що Україна наполягатиме на тому, щоб це сталося швидше - мовляв, ми готові, а усе інше потім наздоженемо. І гіпотетично нам можуть піти назустріч.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
