Друга Холодна війна і демарш в НАТО: чим "відгукнеться" Європі та Україні AUKUS

Австралія, Великобританія і США створили військово-політичний союз для протидії Китаю - AUKUS. Його, в принципі, можна назвати другим НАТО, але він націлений зовсім на інший регіон, на Азію і акваторію Тихого і Індійського океанів. Тобто це паралельна структура, яка навряд чи буде перетинатися з НАТО, незважаючи на те, що до неї належать країни, які також перебувають і в Північноатлантичному альянсі.

Великобританія, Австралія та США - це країни англо-саксонського клубу, які завжди були союзниками. І, природно, вони віддадуть перевагу один одному, аніж Франції. Крім того, США цим союзом вводять Австралію до клубу ядерних країн. Їм це вигідно, оскільки Австралія - це економічний монстр (якщо подивитися на рівень ВВП). Тобто заручившись її підтримкою вісь Вашингтон-Сідней гарантує Сполученим Штатам успішне протистояння з Китаєм.

Зважаючи на це, США навмисне не йдуть на відкрите порушення договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який, до слова, вже і так не діє, але вони дають Австралії субмарини з ядерними реакторами і дають крилаті ракети, які мають у своєму технічному складі головні частини з ядерними боєзарядами, при цьому підкреслюючи, що ці ракети в звичайному спорядженні. Але поміняти "голову", маючи штатний носій - це справа кількох годин і тому лише питання часу, коли ядерні боєголовки опиняться в арсеналі Збройних Сил Австралії. А якщо до цього союзу приєднаються В'єтнам, Індія і Південна Корея, то Китай фактично опиниться в оточенні.

Фактично Європа вже не є політичним гравцем, це скоріше карта, яку розігрують. Росія ламає Європу через коліно майже щодня цінами на газ, США тримають Європу силами безпеки НАТО і не дають їй створити власну армію. Тобто вона фактично поділена - Росії і США залишилося лише досягти паритету по розділу європейського ринку. А ось Китай, який зараз може почати шукати союзників у особі Пакистану, Афганістану, може спровокувати серйозне економічне протистояння, яке згодом може вилитися у другу Холодну війну.

Примітно, що в цьому контексті Росія не розглядається жодною зі сторін як союзник або партнер. Путін це розуміє і намагається розіграти "золоту карту" - мовляв, хто мене візьме, у того і буде перевага. Але це навряд чи станеться, оскільки кожна з країн розглядає РФ тільки як сировинний придаток.

читайте такожЧому Байден так "закусился" на КитайУкраїна, на щастя, знаходиться на іншій частині Євразійського континенту. Тобто наша ключова роль не в цьому протистоянні, а в утриманні Європейського Союзу під контролем, причому як з боку США, так і з боку Росії. Росія бореться за нас, оскільки розуміє, що той, хто контролюватиме Україну, контролюватиме практично всю Європу. Тобто нашими руками поки стримують мілітаристський чад Росії і подіями на Донбасі лякають Європу, аби та залишалася слухняною. І поки ми більше схожі на протекторат США, ніж на Федеральний округ РФ, до азіатського протистояння ми не будемо мати ніякого відношення, тому що AUKUS - це другий фронт. І США набирає собі союзників на тій стороні Азії, бо воювати на два фронти відразу їй дуже важко.

З урахуванням реакції Франції на створення союзу, Еммануель Макрон може влаштувати демарш на знак протесту. Однак це не матиме ніякого впливу на НАТО. Францію в 1966 році вже виводив з військового союзу Шарль де Голль, залишаючись тільки в політичному. Пізніше Ніколя Саркозі знову повернув Францію у військовий союз, але її повернення ні на що не вплинуло, так як Франція не встигла вплутатися ні в один серйозний військовий конфлікт, які НАТО проводив у світі, не кажучи вже про те, що на території НАТО немає жодного іноземного солдата і жодної військової бази тому і зараз, незалежно від статусу Франції в НАТО, глобально розстановка сил усередині Альянсу не зміниться.

Єдине, що зараз може зробити Франція - це спробувати розгорнути сили безпеки (власне те, з чого повинен був починатися ЄС під час його створення). Але з урахуванням тієї неповороткої бюрократичної машини, яка існує в Європі, ця ідея утопічна і може на практиці реалізовуватися роками. Власне, європейської армії досі немає, тому що як тільки заходить мова про її створення, усе починає впиратися у бюрократичні процедури - хто буде її утримувати, де буде знаходитись оперативний штаб, хто буде відповідати, які війська включати до складу тощо. Яскравий тому приклад - договір між Францією і Німеччиною про створення бойового винищувача, який планують поставити на озброєння у 2070 (!) році.

Франція, безумовно, спробує зробити ряд політичних заяв, але далі будь-які дії навряд чи підуть. Адже Франція зараз переживає глибоку економічну кризу і втрата контракту на 56 млрд доларів на поставку підводних човнів до Австралії для неї - удар нижче пояса. Тому французький демарш в принципі може стати великим пшиком, адже як тільки питання зайде в економічну площину, на цьому вони самі себе закопають.

Олег Жданов, полковник запасу, військовий експерт, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред