В російських пабліках почали обговорювати домашній арешт Владислава Суркова, а також переміщення до СІЗО "Лєфортово" Сергія Бєсєди – керівника п'ятої служби Федеральної служби безпеки.
Владислав Сурков – знакова особистість, один із колишніх головних ідеологів Кремля, який відповідав протягом багатьох років за "український напрямок". Кажуть про розтрату близько 5 мільярдів доларів, які Росія пускала на підривну діяльність і на промоцію "русского мира" в Україні. Безпосереднім контактером Суркова був Віктор Медведчук, а також ще низка українських політиків – зокрема, Тарас Козак.
Сурков, щоправда, вже майже два роки як не помічник президента. Свого часу його відхід вважався перемогою "яструбів" на кшталт голови Радбезу Патрушева, який підштовхував Путіна до війни.
Але це абсолютно не означає, що Сурков у цій історії – білий ангел. Просто він орієнтувався на більш ліберальне крило оточення Путіна (якщо так можна сформулювати, хоч ми знаємо, де закінчується російський лібералізм), а саме на команду Дмитра Медвєдєва.
Впевнений, ви читали недавній опус останнього, який чітко засвідчив кремлівському фюреру свою відданість і виправдовував війну з Україною, де визначив мету Росії – побудувати відкриту Євразію "від Лісабону до Владивостока".
Є підозра, що цей текст з‘явився не просто так, а як "здача крові" своєму начальству. Типове "прогинання" перед "яструбами війни", щоб спростувати бодай якісь підозри щодо себе. Бо там не все так просто – саме Медвєдєва або членів його команди називали як потенційних претендентів на "царський трон" у випадку "палацового перевороту". Зрештою, ці чутки могли бути і як звичайна спецоперація, аби залишити в найближчому колі виключно "стерв‘ятників". Тому домашній арешт Суркова міг бути в першу чергу адресований саме Медвєдєву.
А що ж нам до їхніх інтриг? Скоріш за все, попри очевидне невдоволення середньої кремлівської ланки діями начальства, навколо Путіна все ще зберігається і навіть гуртується його найближче оточення. Вони розуміють, що кожен із них – ціль для міжнародного трибуналу. Тому збиваються докупи, паралельно вичищаючи усіх, хто може становити потенційну загрозу.
До розколу в цьому оточенні поки що далеко. Але ж ми віримо…
Зараз дійсно багато залежить від того, що відбудеться на полях бою в період до 9 травня.
І ми віримо в нашу Армію.
Віктор Шлінчак, журналіст, голова правління Інституту світової політики, керівник інформаційного агентства Главком
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
