За що ми воюємо?

32 роки незалежності важко складається доля українського народу. 31 рік до війни українці виживали, а з початком війни їх почали вбивати. Ті хто привів цю війну в Україну, втікли і повивозили своїх дітей. Дехто залишився і продовжує красти і повчати моралі українців. Зараз вони виписують дивовижні мобілізаційні закони обрізаючи Україну на демографічну катастрофу. Але себе рідненьких і своїх нащадків ховають від фронту подалі. Довга розмова.

Де тут у нашого суспільства місце для оптимізму і радощів?!

У 90-ті роки радянська номенклатура переодяглась в національну еліту, не розуміючи призначення національної аристократії у демократичних умовах.Вони не здатні були це зрозуміти, тому що й досі не розуміють що таке демократія і навіщо взагалі вона потрібна.

Натомість пострадянська номенклатура породила в своїх надрах своїх нащадків - олігархію, яка спирається на диктатуру бюрократії.

#Демократичні декорації фасаду на стінах старої будівлі державної радянської системи тільки створюють ілюзію радикальних змін. Ілюзію вже здійсненого переходу від радянської тоталітарної/авторитарної системи - до демократичної. Насправді ті зрушення, які відбулись за роки незалежності, дозволили Україні перейти від тоталітаризму - до багатопартійного патронального авторитаризму. Та збудувати клептократичну корупційно-олігархічну економіку. Це замість ринкової економіки.

Від управлінської системи раши український його відрізняє тільки те, що в скрепній збудований патрональний персоніфікований авторитаризм. Який зараз вже еволюціонував у рафінований тоталітаризм і деспотію. Нащастя в Україні, з нашим народом, суспільством - таке не можливо.

Проте подібний конструкт політично-економічної системи склав умови для розвитку станового (сословного) суспільства. З розбалансованим розподілом по соціальним шарам за економічним станом.

Приблизно:

*0,001% - дуже заможні (олігархи);

**5% - заможні;

***10% - середній клас;

****80% - бідні;

*****4,9% - злидні

В становому діаметрально полюсному суспільстві не може йти мови про демократію і балансі СПРАВЕДЛИВОСТІ. Перші дві групи (олігархи і заможні) формують еліту (аристократію) країни. Але їх виховання, освіченість, суспільна зрілість і якість - не дозволяє цьму сброду виконувати функцію еліти в суспільному житті за визначенням.

Стрижневою рисою, притаманною еліті західної демократії, є притаманне аристократу піклування про СУСПІЛЬНЕ БЛАГО. В аксіологічній, ціннісній шкалі пріоритетів таких особистостей - турбота про суспільне благо стоїть на першому місті. 97% української еліти взагалі невіддомо що таке суспільне благо. Їм затьмарює мозок тільки власний інтерес, патологічна жадоба і егоїзм. Так яка же це еліта-арістократія?!

Тому українцям не слід дивуватись постійним корупційним скандалам і мародерству навіть під час війни. Не слід дивуватись, що реформи і боротьба з корупцією відбуваються в Україні з під палиці США і Євросоюзу. Не слід дивуватись, що борючись з корупцією, Рада відмовляється скасувати "правки Лозового". Правки які дозволяють закривати кримінальні справи по мега-пограбунку України.

Але ми наполегливо йдемо у Євросоюз і НАТО. Наврядчи країну такого свавілля приймуть в цивілізовані структури. Тому омріяну українцями інтеграцію у Євросоюз і НАТО - нам блокує феодальна еліта корупціонерів.

Тут розмова дуже довга.

На фронті склалась парадоксальна ситуація. Наші захісники-герої знають "Проти" чого і кого вони воюють - проти росії і путіна. Але не розуміють "За" що вони воюють. Бо добре знають, що у Києві і містах "еліта" перманентно зосереджена на корупції і крадівництві. Вони під час війни будують дороги, стадіони, купляють барабани і сковорідки. Витрачаючи на всю цю дурню під час війни шалені кошти, які у підсумку розпихують по своїх кишенях. Це коли на фронті не вистачає озброєння і багато іншого. Але омріяної українськими героями-патріотами України вони точно не будують. Тож у наших захистників виникає дуже небезпечне для України питання "За що ми воюємо?!".

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред