За турецьким сценарієм: чому Білорусь заганяє ЄС у міграційну кризу

На кордоні з Білоруссю польські війська територіальної оборони переведені у режим бойової готовності у зв'язку з напливом нелегальних мігрантів.

Наразі на кордоні знаходиться біля тисячі осіб - це поки що рекорд. Вони прийшли організованою групою, відповідно, спробують потрапити на територію Польщі. Польська сторона, звісно, цьому заважатиме.

Загалом для зростання кількості мігрантів на польсько-білоруському кордоні є кілька чинників. По-перше, раніше Білорусь виконувала роль певного фільтру для нелегальної міграції, тобто з власної території вона їх не впускала, але після загострення відносин з ЄС Білорусь спростила візовий режим і скасувала режим перебування іноземців так званої прикордонної території - режиму, який активно критикувався ЄС як такий, що порушує права людини, оскільки іноземець не міг знаходитися ближче, ніж 10 кілометрів від кордону Білорусі з будь-якою державою або за спеціальною перепусткою, яку давала білоруська прикордонна служба.

По-друге, оскільки візовий режим спрощено і не обійшлося без спецслужб, які дали сигнал про те, що через територію Білорусі можна потрапити до країн Євросоюзу, це збільшило потоки мігрантів через РБ.

По-третє, будь-яка міграція - це, перш за все, люди, у яких є рідні, знайомі, і кожен, хто успішно потрапив до країни призначення, неминуче розповідає про те, як саме він це зробив своїм знайомим і родичам. Тож кожен такий випадок - це додаткова реклама для інших.

Від повідомлення про можливість до реального збільшення міграції проходить, щонайменше, 2-3 місяці. І якщо подивитися на календар, то більш-менш помітно це почалося у червні-липні, тож скоро можна очікувати на нову хвилю.

Загалом ця міграційна криза наче списана під копірку, з попередньою кризою з сирійськими біженцями. Тоді роль держави, яка припинила виконувати функцію фільтра і почала шантажувати ЄС, виконувала Туреччина. Зараз цю роль виконує Білорусь і, щоб зрозуміти подальший розвиток подій, достатньо подивитися на те, що відбувалося із біженцями, які йшли до ЄС з Туреччини.

читайте такожСитуація загострюється: на кордон з Білоруссю стягують бронетехнікуДля Лукашенка така політика - це асиметрична відповідь на санкції, про що відверто заявляли білоруські високопосадовці. Євросоюз охоче допомагає у розбудові прикордонної інфраструктури державам-сусідам - у тому числі, Україні, бо це дешевше, ніж будувати власний кордон. І коли почався санкційний режим, то звісно, що такі програми були призупинені.

Завданням білоруської влади було те, щоб держави, які є сусідами Білорусі і займають активну позицію по білоруській кризі, понесли додаткові витрати з держбюджету. І це їй вдалося, бо один мігрант влітку литовській державі, яка також межує з Білоруссю, обходиться у 30 євро щодоби, приблизно стільки ж і Польщі, а ще будівництво кордонів і охорона. І це - прямі витрати бюджету, яких за інших обставин не було б. Тому завдання частково виконане.

Крім того, окремо тут спостерігається і російський політичний трек. Адже коли є небезпека таких криз, ЄС декларує ціннісно орієнтовану політику, тобто коли внутрішня і зовнішня політика орієнтується на права людини. Але коли йдеться про оборону власних кордонів і Польща, і Литва вже відходять від цих принципів.

Саме через це їх вже критикують у РФ. Стара традиція радянської дипломатії - коли є ключова тема, яка має обговорюватися на двосторонніх перемовинах, треба створити ще дві-три додаткові для опонентів. І домігшись поступок у другорядних питаннях, можна домогтися поступок у ключовому питанні. Власне, саме так Росія і діє на українському напрямку, коли загострює ситуацію на Донбасі напередодні перемовин.

А оскільки у Білорусі ключова тема - це політична криза, Польщу цікавить діяльність польських організацій у РБ, тепер до цього у разі консультацій додасться і обговорення міграційної кризи. Відповідно, Білорусь цим створює майданчик для маневру.

Тому криза є і найближчими місяцями кардинальних змін у цьому напрямку, імовірно, не відбудеться. Бо Білорусь не може першою піти на поступки і дати задню, адже в авторитарній система слабка влада перестає бути владою. І, відповідно, баланс можливий лише тоді, коли формально зміниться баланс системи, що можливо лише після проведення конституційного референдуму на початку 2023 року, після чого, певно, і почнуться консультації і у питанні міграційної кризи.

Ігар Тишкевич, експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред