Головний підсумок шести місяців протистояння України Росії полягає в тому, що ми з вами, як і раніше, живемо в Україні, а українська армія бореться за незалежність нашої країни. Іншими словами, ми вистояли.
До того ж, за півроку нам вдалося вимотати збройні сили Російської Федерації до стану відсутності у них наступального потенціалу. Тож сьогодні Росія не може розраховувати на свої війська в плані захоплення великих шматків території. Так, російська армія ще має локальний успіх на окремих ділянках фронту, але просуватися вперед і захоплювати нові території на сьогоднішній день вона вже не в змозі.
Як сказав головком, генерал Залужний, ми закінчуємо оборонну операцію.
Ми підійшли до переломного моменту війни з Росією впритул, але він ще поки не настав. Перелом почався тим, що ми зупинили наступ російських військ. Однак наш контрнаступ повністю залежить від західних партнерів, оскільки у нас немає власних ресурсів для ведення війни – це основна проблема.
Україна зараз приблизно в такій самій ситуації, як Великобританія на початку Другої світової війни, коли Черчілль сказав: "Дайте нам зброю, а решту ми зробимо самі".
Якщо Україні дадуть необхідну кількість озброєнь, то далі ми будемо говорити і про корінний перелом, і про контрнаступ, і про вихід на кордони 1991 року, і, звичайно ж, про підписання договору про співіснування двох держав (оскільки у нас спільний кордон, ми будемо змушені якось вирішувати питання сусідства з Росією).
Втім, ті сили, які залишаються у Російської Федерації, ще дозволяють їй вести війну тієї ж інтенсивності, що й протягом цих шести місяців. На превеликий жаль, у Росії дуже великий ресурс, але і він поступово скорочується. Поки що росіяни можуть вести таку війну, але вже зіткнулися з проблемою нестачі особового складу і зниження якості озброєнь, адже вони змушені знімати зі зберігання старе радянське озброєння і пускати його в бій.
Тому Росія поки ще здатна вести досить активну війну, на деяких напрямках російські війська переходять до оборонних боїв, але, тим не менш, поки ще ресурс у них є.
Ми ж можемо переломити ситуацію тільки за рахунок підвищення бойового потенціалу нашої армії. Людський ресурс у нас є, бажання воювати теж є, а от зі зброєю – проблема. Якщо нам нададуть зброю, ми будемо рости в бойовому відношенні, і тоді чаша терезів хитнеться в наш бік в сенсі вогневих і бойових можливостей ЗСУ.
Втім, світло в кінці тунелю вже видно. Як казав класик, перспективи у нас світлі і добрі. Адже навіть при тій гострій нестачі озброєння, яку ми відчуваємо, ми ведемо війну сучасними методами. І я думаю, найближчим часом ми побачимо деякі зміни на фронті в плані розгрому російських військ. Тому що ми, навіть за допомогою наявного озброєння, можемо завдавати вогневого ураження противнику, заганяти його в пастки і нав'язувати йому свою війну. Сьогодні саме ми нав'язуємо Російській Федерації порядок ведення війни, а це дуже важливо.
Недавні вибухи в Криму кардинально змінюють ситуацію на полі бою. Тому що, як з'ясувалося, Росія не в змозі захистити те, що вона захопила. А, крім того, РФ боїться визнати, хто став причиною цих вибухів, тому що фактично таким чином вона визнає свою поразку. А як же, адже друга армія світу проти 22-ої армії раптом не змогла вистояти, раптом не змогла захистити завоювання "збирача земель руських", як себе називав Путін перед військовим вторгненням.
Тому Росія намагається якось все це замовчати. І ми поки що граємо в цю гру – теж не беремо на себе відповідальність за ці вибухи, щоб у Москви не було зайвого приводу звинуватити нас в агресивності.
У будь-якому випадку, ця війна цілком може закінчитися поверненням Україною всіх окупованих територій, в тому числі Криму. У нас є шанс вийти на межі 1991 року. Причому найважчим при вирішенні цього завдання буде самий початок – початок контрнаступальної операції. Тому що всю цю російську військову махину, яка ще здатна рухатися, стріляти і чинити опір, потрібно буде зрушити з місця в напрямку державного кордону України. Якщо ми її зрушимо з місця, то далі все піде набагато легше.
Тож у нас є реальний шанс повернути всі свої території, і ми повинні ним скористатися. Тому що другий шанс нам навряд чи випаде, враховуючи і політичну, і економічну ситуацію в світі. На жаль, сьогодні не ми воюємо – нами воюють. Ми не самостійно ведемо війну, а тільки за рахунок допомоги наших партнерів.
Якщо говорити про те, коли Україні може вдатися повернути всі свої території, то слід згадати, що той самий Пентагон припускає, що найпізніший термін закінчення цієї війни – осінь 2023 року. Йдеться про повне закінчення війни.
Ніхто не хоче затягувати війну на рік. Всі готові допомогти Україні, щоб війна закінчилася в найближчі максимум півроку, можливо, навесні 2023-го.
Подивіться, як поводиться Західна Європа – вона вже строчить План Маршалла, вже ділить, хто що буде відбудовувати в нашій країні, пропонує Україні свої послуги з відновлення її міст: одна країна бере одне місто, інша – інше місто, третя – цілу галузь. Європейці прекрасно розуміють, що гроші працюють тільки тоді, коли вони куди-небудь вкладаються, а не лежать у банку на рахунку. Вони хочуть вкласти гроші в Україну і, звісно, отримати з цього свою частку прибутку.
Отже, ніхто в світі не зацікавлений в затягуванні цієї війни. До речі, Росія – в тому числі. Тому що російська економіка не витягне довготривалу війну. А з ленд-лізом ще ніхто не програвав.
Тому є шанс, що нам не доведеться підбивати підсумки року війни, тому що вона настільки не затягнеться.
Олег Жданов, полковник запасу, військовий експерт, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
