Навіщо в розстріляному Маріуполі Росія відкрила дивний пам'ятник бабусі з прапором

71-ий день війни приніс багато медійної метушні, але нічого серйозного в реальності: лінія фронту практично не змінилася.

Але в цьому якраз я бачу позитив. Невідомо, чи перейшла українська армія в контрнаступ чи це лише контрнаступні дії (і чим вони відрізняються від просто "наступальних дій"?), але очевидно, що російський наступ уже практично захлинувся. Про якісь значущі успіхи путінських генералів уже давно нічого не чути.

У Маріуполі хвилями йде евакуація цивільних. І в проміжках між ними російські війська прасують "Азовсталь", намагаючись добити до 9 травня останніх його захисників.

Паралельно з цим у Маріуполі відбулася зовсім вже фантасмагорична вистава: Кирієнко відкрив пам'ятник "Бабуся з червоним прапором". Поруч із пам'ятником потрібно поставити табличку, де повинен бути детально пояснений сенс цього ліплення. Інакше абсолютно неясно призначення цієї трималки для прапорів.

Таке відчуття, що це бронзова штука на зразок тих труб, які висять на стінах будинків і в які у свята встромляють прапори. Сьогодні в бабусю встромили червоний серпасто-молоткастий радянський прапор. (До речі – чому? Чому не російський триколор?) А завтра влада зміниться, і в неї встромлять український, жовто-блакитний. Або ще який... Прапор ЄС? НАТО?

Можна поставити в ряд багато бабусь (сподіваюся форму для виливки ще не викинули) і увіткнути в них всі прапори країн-членів ООН. Тоді взагалі нікому не буде прикро.

А що, до речі, зручно. Якщо прапор був би відлитий у бронзі разом із бабусею, то при зміні влади довелося б міняти всю бабусю. А так замість вийнятого з її рук одного прапору, встромляють інший, а бабусі й горя мало: вона ж бронзова, який дали – такий і тримаю...

До речі, реальну бабусю-прототип знайшли. Виявляється, вона не так проста, як можна було б подумати: побачивши бійців ЗСУ, вона одразу ж зрозуміла, що до чого, і розповіла їм, що і минулого разу вона вийшла з червоним прапором, думаючи, що зустрічає рідних українських солдатиків.

читайте такожКонвульсії Росії: чому через місяць-два Україна почне звільнення всіх територій і навіть Криму

Всі залишилися дуже задоволені бабусею: і росіяни, і українці. Але от відлили в бронзі її тільки росіяни. Благородно залишивши українцям можливість поміняти прапор без руйнування бабусі.

Я не буду обговорювати естетичні достоїнства цього істукана. Скажу тільки, що це жахливий, бездарний виріб. Вірші про Гаврилу в бронзі. Але в умовах війни підійде і така монументальна пропаганда. Бюджет освоїли і добре. А далі – хоч трава не рости.

Всі, безумовно, розуміють, що ця гидота не на століття. Це не Мідний вершник і не Мінін із Пожарським. За першої ж можливості віднесуть його в металобрухт (це ж скільки кольорового металу!) і забудуть про нього...

Навіщо? Навіщо все це? Сергійко! Кирієнко! Армія, яку ви послали в Україну, несе жахливі втрати. У неї немає мотивації, величезний дефіцит сучасної бойової техніки, люди цілодобово не мають харчування, у них проблеми зі зв'язком, з логістикою.

І тут приїжджаєш ти і відкриваєш пам'ятник цій чортовій бабусі, яка символізує собою путінський електорат: пенсіонери з червоними прапорами. Це все, що ти хотів повідомити граду і світу, відвідавши зруйнований вщент Маріуполь?

читайте такожРосія перетворила себе на посміховисько: як у Кремлі заплуталися у власній пропаганді

У цьому місті ваша армія вбила вже не сотню чи тисячу мирних жителів. Дітей, жінок, людей похилого віку. Зруйнувала його дощенту і продемонструвала світу абсолютно первісний рівень жорстокості. Це місто стало вже в очах усього світу символом стійкості і мужності одних і звірячої сутності інших.

І ти не придумав нічого кращого, ніж відкрити в ньому пам'ятник бабусі з далекого харківського села, яка просто забула, який вік на дворі...

Ні, це не цинізм, не показне лицемірство. Це просто звичайнісінька дурість і жадібність. Дурість – твоя, а жадібність – чиновної челяді, що оточує тебе і яка швидко зліпила пам'ятник бабусі і придумала швиденько його спорудити.

Скільки він коштував? Вже не менше, ніж кілька мільйонів, правильно? А ти піди на передову і розкажи своїм солдатам, що от, мовляв, було вирішено грошей у вас взяти – і ось цю хрінь спорудити. Напевно, ти будеш зустрінутий бурхливими оплесками... Хоча не знаю, може тебе тра**уть у дупу. Ваші солдати такі фантазери, такі витівники...

читайте такожЖах міста біля моря: навіщо Путін влаштував геноцид у Маріуполі

А, втім, що нам, відщепенцям, з того? Чим більше ви вкрадете у своєї армії – нам краще. Та хоч у себе у вбиральні бронзові скульптури ставте. Чим більше, тим краще. Бажаємо вам всім нових палаців і вілл, заставлених бронзовими бабусями...

Рекомендую налагодити виробництво бабусь поменше, для райкомів партії. Маленьких бабусь-прес пап'є і бабусь-скарбничок. Зовсім крихітних бабусь-брелків і бабусь-кулонів.

Бабусю-кулон можна святити в церкві і носити як оберіг. До речі, подай ідею Кирилці: збір за освячення бабусі можна встановити невеликий, припустимо 1000 рублів, але брати масовістю. Рітейл – він так влаштований. Йому скажи – він зрозуміє, про що я.

А, так, війна ж іде... Але тебе це з якого боку хвилює, а, Сєрьож? Ти ж суто цивільна людина. Ти за хід "військової операції" відповідальності не несеш, з тебе не спитають. Твоя справа он: пам'ятник відкрив, патріотичну промову виголосив і відчалив назад до Москви: захід проведений, Маріуполь відвіданий.

Боже, як я хочу, щоб всю цю срань, всіх цих Сєрьож, Слав, Ігор Іваничів та інших гівнюков змила війна.

Для всієї путінської еліти Конституція вже давно – ля-ля. Вони нікому не вірять. У них немає принципів. Вони ненавидять один одного і легко зраджують. Такі люди вміють інтригувати і підставляти. Вони вміють викрутитися з будь-якої опали і повернути прихильність начальства. Вони вміють пустити пил в очі і виставити себе чітким пацанчиком, що відповідає за базар.

Єдине, чого вони не вміють, це битися у відкритому бою. Коли от вийшов і все що у тебе є за душею – все на виду. І, отже, вони не вміють воювати. Всі. Включаючи Шойгу. Це ідеальний матеріал для ураження.

читайте такожРосія спіткнулася і загрузла: чим важлива битва за Маріуполь

Вони, як тільки відчують, що удача починає відвертатися від Путіна – одразу побіжать прокладатися. Шукати собі знайомства там, у ворожому стані. Пропонуватимуть свої послуги з врегулювання "непорозуміння". Будуть говорити, що вони "самі в шоці", що "їх не попередили" і що "вони ні до чого".

Правильно буде дати їм надію, приголубити, заспокоїти. Чим швидше вони відчують, що відплата торкнеться їх лише по дотичній, тим дієвішим буде їхнє "каяття", тим більше користі вони принесуть для нашої перемоги. І тим швидше ми її досягнемо. А потім їх можна буде просто викинути на смітник. Це – не люди. Їх не шкода.

Наша справа права. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами. Слава Україні!

Альфред Кох, російський політик і бізнесмен, колишній заступник Голови Уряду РФ (1997), екс-голова Держкоммайна Росії

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред