Навіщо Зеленський їздив у Лисичанськ і Соледар

Знаєте, у мене іноді створюється враження, що якась частина нашого населення страждає прогресуючим недоумством. Ось читаю у себе в коментарях, мовляв, навіщо президент їздив в Лисичанськ, Соледар і взагалі на передову. Мовляв, він туди приїхав, а там потім може бути котел. Тобто в головах у цих людей є прямий взаємозв'язок між приїздом Зеленського на фронт і можливою поразкою на даній ділянці фронту.

Але в цій логіці Київ повинен був впасти ще в лютому або березні, тому що президент весь час перебував у столиці. Але крім інших факторів, Київ встояв саме тому, що президент не побіг і став символом опору. Але з іншого боку, Мелітополь, Маріуполь, Херсон, Куп'янськ були захоплені ворогом, але Зеленський туди не приїжджав. Тобто виходить, що логіка поразки не працює.

Насправді, дуже добре, що Зеленський приїжджав на фронт. Тому що лідер країни є об'єднуючим символом держави. Сьогодні ЗСУ мають величезну автономію у прийнятті рішень, але це не означає, що вони можуть існувати без цивільних елементів. Сама по собі така постановка питання абсурдна. Бо сьогодні армія споживає в місяць такі ж ресурси, які витрачалися за рік. Ці ресурси беруться внаслідок підтримки наших західних партнерів з якими Зеленський веде постійно важкі переговори.

Сьогодні близько 70% бюджету України формується за рахунок підтримки Заходу. Якщо ця підтримка зникне, то армії не буде не тільки чим воювати, а й за що. Це ж стосується і тилу. Яке бійцю воювати знаючи, що мати-пенсіонерка голодує? У 1918-1920 році українська держава не змогла собі забезпечити зовнішню підтримку в тій мірі, яка б дозволила встояти перед натиском численних ворогів. Це закінчилося її крахом, хоча українська армія хоробро билася.

Нарешті, в усі часи лідер держави повинен надихати громадян. Всі верстви суспільства повинні бачити, що лідер нації розділяє їхні страхи, горе, переживання, проблеми. Що він розуміє суть того, що відбувається на місці і тому адекватний при прийнятті рішень. Тому Наполеон їв кашу з солдатської миски, а Черчілль приїжджав на фронт, щоб переконатися, що все виглядає саме так, як пишуть в рапортах генерали. У цьому плані поїздки Зеленського в Харків, Лисичанськ, Соледар абсолютно логічні і правильні.

Безумовно, Зеленський піддавав себе ризику. Але цей ризик виправданий. Коли солдати бачать, що глава держави готовий ризикувати життям, то і вони готові робити те ж саме. І вже тим більше це адекватно в точці, де йдуть найбільш запеклі бої на фронті. Поява Зеленського несе меседж: "я вірю і знаю, що все під контролем, я вірю в наші сили, я вірю конкретно кожному з вас. Бо від кожного з вас залежить і моя безпека".

читайте такожПутін не витримує війни: чому в Кремлі заговорили про перемир'яЦей безумовний акт довіри Зеленського до ЗСУ руйнує дискурс, який рухають росіяни, мовляв, у Зеленського такі протиріччя з армією, що там мало не бунт зріє. "Удобно раскачивать противостояние Зеленского и Залужного, — заявив директор Московського Міжнародного інституту політичної експертизи Євген Мінченко. — Это классика военной пропаганды: вбрасывать информацию о наличии расколов в стане врага, независимо от того, насколько эти расколы реальны".

Так що це ще й меседж росіянам: клав я на вас і класти буду. У мене немає проблем з армією, тому я можу спокійно перебувати на передовій лінії на відміну від вашого бункерного діда.

І дійсно, на тлі бункерного Путіна, який місяцями сидить в якихось підвалах і використовує голограми для комунікації із зовнішнім світом, Зеленський виглядає живим, природним, сміливим. Яким і повинен бути лідер країни.

Юрій Романенко, керівник політичних програм Українського інституту майбутнього

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред