Захід ризикує програти Путіну конкуренцію за Індію

Дводенний візит російського диктатора Путіна до Індії не варто розглядати як раптову реакцію на переговори у Москві зі спеціальним посланцем США Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. Твердження, що Путін поїхав до Індії одразу після їхнього візиту, є неправильним: приїзд Віткоффа був експромтом, тоді як міждержавний візит Путіна готували щонайменше пів року. Відповідно, порядок денний переговорів Путіна з Моді також формувався протягом півріччя та охоплював широкий спектр накопичених питань — від коливань Індії між Росією та Заходом у сфері закупівлі енергоносіїв до військово-технічної співпраці та геополітичної взаємодії.

Той факт, що Росія була зацікавлена у поїздці до Індії після періоду інтенсивних контактів із Китаєм, свідчить про прагнення Москви підкреслити свою роль як окремого центру сили. Кремль намагається демонструвати, що Росія здатна підтримувати баланс у взаємодії з глобальними гравцями та залишається суб’єктом, з яким ведуть діалог і разом вибудовують майбутній світопорядок. Для Путіна цей міждержавний візит був архіважливим — на відміну від участі в онлайн-самітах БРІКС чи візитів на військові паради до Сі Цзіньпіна, а саме візиту до Індія, яка є самостійним глобальним гравцем, потужний центр сили в Азії, який все більше посилюється та конкурує з Китаєм. Через такі візити Путін прагне демонструвати, що він взаємодіє з Трампом попри війну в Україні, має специфічне партнерство з Китаєм і водночас відновлює прогнозовані відносини з Індією.

Між країнами накопичилося багато проблем, значна частина з яких пов’язана із санкціями. Індія хоче зрозуміти, які додаткові вигоди вона може отримати від Росії в разі ризику порушення санкційних режимів. Для Моді це важливо, оскільки Індія інтегрована у світовий ринок орієнтовно на 35% (значно менше, ніж Китай), залежить від західних технологій і в разі жорстких санкцій може отримати серйозний удар по економіці та обороноздатності. Хоч Індія має певну самодостатність — власні виробництва, корисні копалини та замкнуті цикли — її модель розвитку неможлива без інтеграції в західні ринки та капітал.

Рекомендуємо:

"Критично важливо": експерт розповів, яку "свиню" Трамп може підкласти Україні

Водночас Індія має власну позицію, відмінну від західної. Моді неодноразово підкреслював, що Індія розриває пута неоколоніалізму, і епоха тонких залежностей минає: якщо колись Індія тільки здобувала незалежність, то зараз вона є суб’єктом, який остаточно позбавляється неоколоніальних впливів. Саме тому цей візит став "показним святом" російського впливу та спробою Кремля долучитися до формування нової архітектури світу, у якій Росія, Індія, Китай і США виступають суб’єктами, з якими Путін намагається вести розмову на рівних.

Такі процеси підривають єдність Заходу, ослаблюють санкційні режими та створюють загрози для глобальної безпеки. Для України це небезпечно через те, що на Індію орієнтується значна частина країн глобального Півдня: якщо Індія демонструє готовність взаємодіяти з Кремлем, це нормалізує образ Путіна в очах інших держав.

У цьому контексті важлива взаємодія між Індією та європейськими та американськими партнерами. На відміну від спроб Заходу диктувати умови, Моді завдяки контактам із Путіним може говорити з позиції: "Не диктуйте мені, а запропонуйте щось. Росія вже запропонувала — тепер ваша черга". Це страшенно дратує Європу, оскільки перекреслює її суб’єктність як модератора безпеки та економіки в Індійському та Тихому океанах. Індія ж тим часом посилює свої позиції.

Проте Індія не є союзником Росії. Вона лише учасниця ШОС і намагається вибудовувати комунікацію з РФ з точки зору балансів між інтересами великих держав. У чутливих питаннях на міжнародних майданчиках Нью-Делі зазвичай утримується або не голосує, але не переходить на російську сторону. Моді був чи не єдиним, хто на кількох самітах ставив Путіну питання про необхідність прискорити переговорний процес щодо завершення війни — чого не робив Сі Цзіньпін. Індія це собі дозволяє, бо має ширший простір для маневру через відсутність патрон-клієнтських відносин із Росією, а Москва не може запропонувати їй нічого настільки значущого, щоб купити лояльність Індії. Тому надмірного зближення між Індією та Росією, попри усі реверанси та російськомовні пости Моді в соцмережах, не спостерігається. Існують традиційні точки дотику, які просто знову опрацьовуються.

Рекомендуємо:

Індія відновила закупівлі російської нафти, незважаючи на санкції США - Reuters

Захід не запропонував Індії альтернативних рішень, які могли б перекрити російські пропозиції, насамперед у військово-технічній сфері — винищувачі, ракети, дрони, кораблі. Індія має дефіцит у цих секторах, особливо на тлі зіткнень із Пакистаном, у деяких аспектах навіть відстає від нього. А також має відповідати на стрімке зростання військової потужності Китаю, який запускає нові штурмовики та гіперзвукові ракети. Внутрішніх потужностей Індії для цього недостатньо, а Захід не пропонує рішень. Тому Індія звертається до Росії та отримує потрібне, навіть попри ризики санкцій.

Твердження Трампа про начебто домовленості з Індією щодо припинення закупівель російської нафти не підтверджені жодними документами чи офіційними рішеннями. Європа й США також не надали конкретних пропозицій, на які Індія вже погодилася. Формально вдалося тимчасово зменшити імпорт російської нафти, але після перебудови логістики закупівлі відновилися: деякі НПЗ тимчасово перейшли на іншу нафту, але згодом повернулися до російської.

У цій конкуренції за Індію між Заходом і Росією Захід ризикує програти. Індія може або зміцнити суб’єктність і зменшити залежність від Заходу, або поглибити співпрацю з країнами глобального Півдня та навіть переглянути відносини з Китаєм.

Водночас уже наступного тижня або за тиждень можуть відбутися широкі консультації між європейськими партнерами та США щодо України. Це може стати етапом переходу переговорів на нову якість — і між Україною та США, і загалом у ширшому форматі. Це може бути формат "трійки" або вихід на конкретний документ.

Алгоритм може бути таким: спершу Україна підписує рамкові документи зі США, потім — з ЄС або з окремими європейськими країнами (членами НАТО чи поза НАТО), а також із Великою Британією. Далі, коли Росія підпише подібні документи зі США та Європою, Україна вступає в прямий діалог із Росією. Ця логіка відповідає американській "човниковій дипломатії": спершу США отримують максимум для себе, а потім намагаються виторгувати щось і для України — але роблячи це через торгівлю нашими інтересами. Розраховувати на те, що США захищатимуть наші інтереси та пропонуватимуть справжні гарантії безпеки, не варто.

Тому ключове завдання України — сформувати елементи гарантій так, щоб вони не мали подвійного трактування і щоб не повторилася ситуація Будапештського меморандуму. Йдеться не про політичні запевнення, а про гарантії, що вимагатимуть автоматичних дій. Саме це має забезпечити наша переговорна група спільно з європейськими партнерами.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, політичний експерт, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред