Захід та Росія майже домовились, вторгнення відкладається до осені

Прес-секретар президента Росії Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив про готовність російського керманича до діалогу із Заходом щодо питань стратегічної стабільності.

Поточна ситуація дає розуміння того, що зараз відбувається конструювання нової, тимчасової архітектури безпеки у Європі і світі, яке передбачає нагнітання ситуації, сколихування ринків і намагання вибити із опонента більше поступок, оскільки уже вичерпані усі можливі позаконфліктні сценарії розвитку відносин у безпековій сфері.

Тобто усе, що можна було отримати з різних договорів про нерозповсюдження, стримування, стратегічну стабільність, і інституцій на кшталт НАТО, ОБСЄ, ОДКБ уже себе вичерпало - настає час загострення конфліктів і поглиблення протиріч.

Сторони розуміють, що є певна "стеля" відносин, і подолати цю "стелю" вони не можуть, що не дає вийти відносинам на новий рівень і нову якість. Саме тому сторони вимушені провокувати конфлікти для того, щоб вийти на нові рішення і тимчасові компроміси, які дають можливість перепозиціонуватися, посилитися і продовжити наступ. Тому зараз сторони за рахунок України фактично підштовхують нас до реалізації політичної частини "мінського пакету", а саме - анонсоване Шольцем винесення законопроєкту щодо конституційного статусу ОРДЛО, проведення виборів на окупованих територіях, амністія та демілітаризація ОРДЛО в обмін на систему моніторингу і механізми деескалації у Східній Європі.

Саме на це була спрямована істерія у західній пресі, і хоч західні політики називали це "стримуванням Росії", насправді це була велика гра між Росією і Заходом щодо вибивання поступок одне з одного. Росія втрачала можливість для превентивних ударів і загострення на Донбасі, а Захід таким чином нарощував свою переговорну позицію. Відповідно, страждала українська економіка, бо істерія позначалася на рейтингах країни, курсі валют, відтоці інвесторів тощо.

Однак українці проявили чудеса спокою. За великим рахунком, ми живемо у цьому стресі вже 8 років, і загроза вторгнення існувала завжди, починаючи з 2014 року. Тож здебільшого українці відреагували спокійно, якщо не брати до уваги паніку частини правлячого класу та олігархічних груп, які повтікали з країни, наче пацюки.

Якщо Банкова зможе пробалансувати ще принаймні півмісяця, не підписуючи нічого такого, що потім не можна буде переграти, можна буде вважати, що українська переговорна команда впоралась із цим важким викликом. Якщо ж ні, то це, звичайно, буде поразкою України.

Очевидно, що і Захід, і Росія зараз тиснуть на Україну, аби документ було підписано. На цьому постійно наголошує Козак і вимагає "папір", де є формулювання, кожна кома якого має свою ціну. І вони хочуть, щоб цю ціну заплатила Україна. Завдання Києва - не робити цього, хоча влада вже робила кілька речей, які можна розцінювати як реалізацію російського варіанту. Звідси уся ця внутрішньополітична напруга, тому що попри декларації влади, її дії інколи їм суперечать.

Зараз ми маємо перші ознаки того, що пік ескалації минає. Запрошення спостерігачів від Прибалтики на військові навчання, дипломатія другого плану, заява про відведення військ, виведення посольств, а разом з ними - західних інструкторів з території України - це також певною мірою сигнал Росії до того, що Захід готовий до конструктивної співпраці щодо деескалації. Це не означає, що умовно завтра він знову не відновиться, коли сторони не досягнуть технічного порозуміння. Тому у цій ситуації поки що рано говорити про весь комплекс здобутків Заходу і Росії, бо процес ще триває, і на даний момент сторони ще не отримали усього того, на що сподівались у разі загострення.

Цілком можливо, що ситуація може повторитися в іншому вимірі і з іншими ставками вже восени цього року. Ми знову до цього прийдемо з цінами на газ, блокуванням транзиту, новими загостреннями на лінії розмежування, повторенням історії з посиленням військової присутності в ОРДЛО та Криму, блокуванням Чорного моря. І, можливо, навіть у гіршому варіанті - із загостреннями, обстрілами і т. ін.

читайте такожГоловний плюс в істерії навколо нападу ПутінаСаме через це вже зараз від деяких політиків та експертів лунають заклики переглянути зовнішньополітичну концепцію, наприклад, відмовитися від надмірної євроатлантичної риторики. На словах це, звісно, можна зробити, але зміни, направлені на зміну Конституції, малоймовірні. Більше того, будь-які заяви Києва про відмову від інтеграції в НАТО будуть розглядатися як слабкість і Росією, і всередині України. Тому навряд чи влада на це піде - можливо, словами деяких політиків, які не є функціонерами, ці ідеї будуть вкидатися, але Зеленський не піде на зміни в Конституції, МЗС не відмовиться від курсу на євроатлантичну інтеграцію, програми співпраці з НАТО не будуть згортатися і навпаки посилюватимуться.

Скоріше за все, акцент буде зроблено на пошуках альянсів для співпраці поза НАТО - тобто посилення співпраці по лінії Польща-Британія-Україна, пошук партнерів і військово-технічної співпраці з Данією, Прибалтикою, різноманітні формати співпраці з Канадою та США тощо. Тобто це буде прагматизація відносин - в якості здобутків Київ може заявляти про фінансову допомогу і кредитні лінії, які раніше ми не могли отримати. Але у цьому і є небезпека, бо це може бути ціна нашої капітуляції.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред