Заява Макрона - сигнал для РФ: як країни НАТО реагують на російську загрозу

Під час свого послання до Федеральних зборів 29 лютого, російський диктатор Путін пригрозив "трагічними наслідками" країнам, які наважаться відправити в Україну своїх військових.

"Заговорили про можливість відправки в Україну натівських військових контингентів, але ми пам'ятаємо долю тих, хто відправляв колись свої контингенти на територію нашої країни. Але тепер наслідки для можливих інтервентів будуть набагато трагічнішими. Вони мають розуміти, що у нас теж є зброя, яка може вражати цілі на їхній території",- заявив він.

Рекомендуємо:

"Кожне слово зважене": Макрон зробив нову заяву про відправку військ

Примітно, що подібні заяви Путіна прозвучали після після слів президента Франції Емманюеля Макрона щодо можливості відправки військового контингенту НАТО до України.

Нагадаю, днями президент Франції Емманюель Макрон у своєму коментарі після конференції заявив, що НАТО може послати військовий контингент до України. Але, додав французький лідер, поки що з цього питання немає консенсусу.

На мою думку ця заява з’явилася не просто так. Це потужний сигнал перш за все військово-політичному керівництву Російської Федерації.

Цей сигнал має означати наступне. Європа аж ніяк не втомилася від війни в Україні, ба більше, готова до нарощування зусиль — про це перш за все говорить, звісно ж, коаліція далекобійної зброї, як ідея, яка буде втілена в життя уже найближчим часом, але не тільки вона, а й ці слова про можливість відправки військ НАТО до України.

Тут варто зазначити, що останніми тижнями у Європі заговорили про можливість військового конфлікту Росії уже безпосередньо із НАТО. До того ж Угорщина днями таки ратифікувала заявку Швеції на вступ до Альянсу. У відповідь на це рішення 27 лютого, посольство Росії у Стокгольмі опублікувало заяву, де вони від імені РФ обіцяють "вживати контрзаходів політичного та військово-технічного характеру з метою мінімізації загроз своїй національній безпеці".

Варто зазначити, що країни НАТо не забарилися із відповіддю на російські погрози. Військові 13 країн-членів і партнерів НАТО з 3 до 14 березня проведуть навчаннях Nordic Response 2024, які відбудуться у Норвегії, Фінляндії та Швеції. У них візьмуть участь понад 20 тисяч військовослужбовців.

Тож Захід поступово доходить до думки, що з Росією так чи інакше доведеться воювати. Не тільки своєю зброєю в чужих руках, а і власними військами. І подібні заяви — це ніщо інше, як підготовка європейських суспільств до неминучості факту військового зіткнення з російською армією. Питання тільки в тому, де європейці воюватимуть — на своїй території (із відповідними наслідками) чи на українській.

Ще одним важливим моментом є те, коли Макрон, а фактично вся європейська співдружність, бо Франція є другою країною Євросоюзу, однією з найвпливовіших держав Старого світу — заговорив про можливість відправки військового контингенту НАТО до України. Це є дуже показово, якщо проаналізувати усю попередню співпрацю нашої держави із західними партнерами.

До цього Захід неодноразово наголошував, що військова допомога у вигляді техніки, зброї та боєприпасів надається на прохання чи запити військово-політичного керівництва України. На засіданнях Рамштайн-коаліції теж про це говорилося — ми, мовляв, маємо ті чи інші запити з боку України та намагаємося втілити їх у життя.

Але щодо військ НАТО, саме НАТО — Україна ніколи не робила подібних заяв. Ще 2022 року мусувалася тема можливих "блакитних шоломів ООН", але вона дуже швидко відійшла у минуле через фактичну недієздатність цієї організації після порушення Росією основ міжнародного права, на яких (основах) стоїть сучасний світ.

Тож виходить, що Емманюель Макрон сам, з власної ініціативи заговорив настільки різко, настільки грізно у бік Росії. Той самий Макрон, який ще 2022-го найбільше серед усіх європейських лідерів намагався говорити з Володимиром Путіним і намагався "побачити мир" в очах кремлівського диктатора.

А це означає, що тема можливої допомоги України ще й військами уже циркулює та обговорюється в колах європейських лідерів. І те, як Макрон подав цю інформацію, натякає — Володимиру Путіну перш за все — на те, що тільки позиція окремих країн не дозволила відправити ці війська до України вже зараз.

Але це позиція станом на кінець лютого 2024-го.

Надалі ситуація може змінитися. Свідченням чого є навіть не така войовнича позиція Емманюеля Макрона, а іншого європейського лідера — прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Той заявив, що не хоче, аби Угорщина знову, як до 1991 року, мала спільний кордон з кремлівською імперією. А це можливо лише в одному-єдиному випадку — коли Україна переможе у війні, що б він не говорив для виправдання своєї позиції.

Та крім власне українського питання, у цій історії є ще один рівень, значно масштабніший і глобальніший. По суті такими заявами — і про можливість війни РФ із НАТО (Заходом), і про можливість відправки військ Альянсу до України — західні лідери, європейські лідери починають формувати новий безпековий порядок на Європейському континенті.

Так, наприклад, Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що будь-яке рішення про введення військ від імені НАТО вимагатиме одностайної підтримки всіх країн-членів, натомість індивідуальні рішення окремих країн такої згоди не потребуватимуть.

І от оце справді серйозний сигнал Кремлю. Бо Росія довгий час вважала, що зможе тримати Євросоюз під своїм контролем — чи то політичним, чи то економічним (через нафтогазопроводи). Як показало життя після 24 лютого 2022 року, ні нафта, ні газ не стали для Європи тим гаком, яким РФ може втримати її у своїй орбіті.

Зараз же Захід дозрів до того, що уже цілком серйозно сприймає можливість війни з Росією як єдиної можливості зупинити збожеволілого кремлівського диктатора Володимира Путіна. А економічний, та й військовий, потенціал об’єднаної Європи (ЄС плюс Велика Британія) — значно, значно серйозніший за можливості Росії. Яка навіть для взяття Авдіївки витратила неймовірну кількість як людських ресурсів, так і боєприпасів.

Дмитро Снєгирьов, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред