Нещодавні заяви МЗС РФ щодо можливої участі Сполучених Штатів у перемовинах щодо Донбасу, перш за все, вказують на відновлення механізмів прямої комунікації між США та Росією.
Перезапуск нормандського формату за участі США можливий, але це означатиме, що підготовка до таких самітів у розширеному форматі передбачатиме вже готове рішення про врегулювання.
Бо Росія, коли заперечувала розширення нормандського формату, наполягала на перегляді його наповнення і не бачила сенсу лише у додаванні нових учасників. На даний момент, Байден і Путін, імовірно, обговорили цей алгоритм, і складається так, що відповідальність за врегулювання покладається не лише на Росію як країну-агресора, а на більш проактивних гравців, таких як США. До речі, тут варто згадати статтю Мєдвєдєва про відмову мати справу з теперішнім політичним керівництвом України і готовність до діалогу з Вашингтоном як тим, хто здійснює зовнішнє управління над Києвом. Тож заяви МЗС РФ виглядають цілком логічно.
Але для України тут виникають ризики, оскільки нас можуть поставити перед фактом виконання зобов’язань, які ми не готові або не можемо виконати в силу низки причин.
Теперішня позиція Вашингтону щодо врегулювання конфлікту більш-менш оптимістична і на користь Києва, але апеляція до безальтернативності Мінських угод, при тому що наразі існує глухий кут по мінському та нормандському форматах, не вселяє оптимізму.
Відповідно, розширення нормандського формату за участі США можна вітати, але хотілося б розуміти логіку процесу, щодо якої домовилися Байден і Путін.
Читайте такожУкраїну обговорюють без України: це "зрада"?Тобто має бути алгоритм, і він має враховувати українську позицію. І коли США посилаються на мінський процес, то виникає питання про те, що саме мається на увазі - чи поетапний алгоритм (спочатку - безпека, а потім - економічний кейс), чи паралельне просування (а це не влаштовує Київ).
Безперечно, амністія і усе інше мають відбутися після демілітаризації і повернення контролю за кордоном. Тому коли США нібито щось вимагають, то варто було б дочекатися офіційної заяви Вашингтону, розмови Байдена і Зеленського, консультацій з європейськими партнерами і лише потім можна буде говорити про якісь прориви чи повернення до якихось алгоритмів.
Бо позиція США, яка мала бути вироблена в адміністрації Байдена, Києву ще не була озвучена. А оскільки Росія читає Мінські угоди по-своєму, то якщо Україні пропонуватимуть російське прочитання, Київ має право відмовлятися від такого посередництва і переговорного процесу.
Віталій Кулик, директор Центру дослідження громадянського суспільства, спеціально для Главреда