Днями Кабінет міністрів ухвалив рішення про розширення списку товарів першої необхідності, що підпадають під державне регулювання цін на 12 продуктів - гречану крупу, борошно, цукор, макарони, соняшникову олію, вершкове масло, м'ясо птиці, яйця і молоко. Згідно рішення, граничний рівень надбавки на ціну товарів на період карантину не має перевищувати 10%.
На сьогодні державне регулювання кінцевих споживчих цін - це дія, що суперечить принципам ринкової економіки. Тому що в умовах ринкової економіки держава не може встановлювати ціни на споживчі товари - вона може тільки впливати на формування цін або власною пропозицією відповідних товарів на державних чи змішаних підприємствах (державно-приватних), або через регуляторні засоби, які здешевлюють цю продукцію для виробника.
Встановлювати кінцеву ціну - це означає заганяти виробника у збитковість. У результаті ефект буде такий, що споживчі ціни можуть на невеликий відсоток знизитися, але доведення до підприємств до банкрутства змусить їх, з одного боку, звільняти працівників, а з іншого боку, від них будуть менші податкові надходження до бюджету. У цьому випадку нібито позитивний ефект незначного стримування цін повертається великим негативом.
Саме тому це - не той інструмент, який держава має застосовувати в умовах ринкової економіки, у яких ми працюємо від початку незалежності України. Тому ідея благородна, але її виконання неадекватне сьогоднішнім умовам.
Якщо держава хоче домагатися зниження цін, вона має усунути причину їх зростання, яка полягає у надзвичайно різкому зростанні цін на електроносії - на газ, електроенергію і пальне, причому на усі одночасно. А оскільки електроносії - це обов’язковий елемент собівартості всіх без винятку товарів і послуг, це тягне за собою ланцюгову реакцію підвищення цін на них. Бо ані виробники, ані торговці не можуть працювати собі в мінус, тож через зростання собівартості їм доводиться підвищувати ціни на свій товар чи послугу.
Тому якщо держава хоче зниження цін, не лише на окремі продукти, а взагалі по економічній системі, їй треба робити усе можливе і неможливе для зниження цін на енергоресурси або хоча б принаймні на припинення зростання цін. Для цього в Україні є всі можливості, тому що усі види енергоресурсів ми виробляємо самі.
Читайте такожКорупція і контроль народу за рахунок їжі: що не так з ідеєю талонів на продуктиВідповідно, держава має нарощувати виробництво, бо собівартість в Україні значно нижча, ніж на європейських хабах. Крім того, потрібно змінити принципи формування ціни, скасувавши принцип імпортного паритету і перейти на “принцип коктейлю”, тобто та частка енергоресурсу, яка виробляється в Україні має продаватися за українською ціною у співвідношенні з реальним імпортом ресурсу з Європи. Таким чином ціна буде, щонайменше, на 30-50% нижчою, ніж зараз.
За такого підходу ціни на продукти, як мінімум, не мають рости далі, а як максимум можна домогтися зниження цін на 20-30% від сьогоднішнього рівня. Але для цього потрібна відповідна енергетична політика, якої у державі немає.
А встановлювати ціни на кінцевий продукт - це означає знищувати національного виробника, передусім, малого та середнього, якому в умовах різкого зростання собівартості важко компенсувати збитки, що може собі дозволити великий виробник, наприклад, великим обігом.
Андрій Новак, голова Комітету економістів України, кандидат економічних наук, спеціально для Главреда