Захід запроваджує санкції проти режиму Лукашенка. Під удар потрапляють держбанки Білорусі, калійні добрива і нафтопродукти. У відповідь Лукашенко заявляє, що Білорусь і Росія «самодостатні країни». Твердить, що у нього «розв'язані руки» і загрожує у відповідь карами.
Офіційний Мінськ запускає на повну маховик репресій. У незгодних з узурпацією влади варіантів небагато. Можна емігрувати. Можна присягнути режиму. Можна піти "під радари", що, втім, теж не гарантує безпеку.
Зла іронія в тому, що все це ми вже бачили. В окупованому Криму.
Анексія ізолювала регіон. Всі міжнародні зв'язки виявилися обірвані. Будь-яке ведення бізнесу там пов'язане із загрозою санкцій, а будь-яке публічне життя вимагає присяги новим прапорам.
І точно такий же процес тепер відбувається з Білоруссю. Її симптоми стають токсичними. Її єдиний ресурс - це російський бюджет. Будь-яка соціальна активність можлива лише зі схвалення вертикалі, а будь-яка незгода загрожує тюремними термінами.
Лукашенко перетворює свою країну на один великий Крим. Викреслює Білорусь з цивілізованого простору. З тією лише різницею, що Крим був окупований Москвою, а Лукашенко сам готовий покласти свою країну до цегляних стін Кремля заради збереження режиму особистої влади.
Читати такожКремлівське "мудило" тисне на Україну через Мінського психаПричому, напруга лише посилюватиметься. З кожною новою ітерацією режим Лукашенка входитиме в конфронтацію зі здоровим глуздом. Західний санкційний пакет проти держкомпаній Білорусі лише зростатиме. І в цей момент Україна опиниться перед серйозним етичним вибором.
Сім років тому анексія Криму застала нашу країну зненацька – й офіційний Київ ще багато місяців визначався з межами допустимого. Ми сперечалися про те, чи можна торгувати з окупованим півостровом. Чи допустимо постачати туди електроенергію і підтримувати залізничне сполучення. Ми ламали списи, кого вважати фінальним бенефіціаром такої взаємодії: простих людей або окупаційну адміністрацію.
Узурпація влади в Білорусі ставить перед Україною точно такі ж етичні дилеми. Де допустимі межі взаємодії з офіційним Мінськом? Чи можна купувати нафтопродукти, вироблені на держзаводах сусідньої країни? Подібна торгівля полегшує життя простим білорусам або зміцнює режим Лукашенка?
Після анексії Криму Україна вчилася пов'язувати воєдино логіку й етику. Вимагала від західних партнерів послідовності і принциповості. Наполягала на збереженні санкцій проти країни-агресора і критикувала тих, хто закликав вести бізнес «as usual».
Читати такожЛукашенко чекає, що Київ подзвонить і щось попроситьТепер цей бумеранг повернувся. І офіційному Києву рано чи пізно доведеться приміряти на себе роль середньостатистичної європейської країни, вимушеної після 2014 року обмежити свою торговельну взаємодію з країною-порушником. Уже коли ми вимагали від усіх інших вірності цінностям, то саме час платити взаємністю. І будь-яка половинчастість в цьому питанні гратиме не на користь офіційного Києва.
Сім років тому Україна опинилася в ролі країни, що вимагає від інших принциповості. А сьогодні цю принциповість доведеться проявляти вже нам самим. Санкції проти режиму Лукашенка неминуче відгукнуться незручностями, витратами і зростанням цін, а тому вони стануть показовим тестом на зрілість. Проходитимуть який не тільки українська влада, а й громадяни. Кожен зможе відчути себе в ролі Європейського обивателя, від якого ми вимагали не плутати цінники з цінностями.
Настав час платити за рахунками.