Багатьох дивує дискусія з приводу допомоги Україні, яка йде в Німеччині.
Треба згадати, що Німеччина пройшла через глибоке каяття, денацифікацію. Для німецьких Еліт, філософів, письменників - це каяття багато значить, воно щире. Це дуже серйозно, як якщо б Лавров публічно вибачився за ГУЛАГ, зі сльозами і на колінах.
Німці бояться проявити агресію, пред'явити претензії, оскільки пам'ятають, що це може зайти далеко.
Колись у Німеччині все почалося через невинне "вставання з колін", а закінчилося катастрофою і солідарною відповідальністю всіх німців, зруйнованими містами, крахом всіх надій.
Тим більше, імовірний противник - Росія, переможець у Другій світовій, країна, яка була права в 1945, а Німеччина була неправа.
Бояться німці Росію? Ні.
Кого вони бояться? Тільки себе. Німецькі філософи бояться, що каяття не вдалося і десь глибоко "EIN fuhrer" ще живий. Цей страх просто величезний, і він справедливий, звичайно ж.
Чи розуміють німці, кому треба допомагати? Звичайно.
Чи привід це для переоцінки підсумків Другої світової? Так, безумовно. Але не всіх.
Читати такожЯк війна в Україні зламала НімеччинуЗ німецької точки зору варто розібратися, яку частину післявоєнного порядку можна переоцінити, піддати ревізії. Необхідність зробити це вже гостро відчувається.
Чи вважаю я, що Німеччина все робить правильно? Звичайно ні. Час для нинішньої дискусії давно минув, в 2008 або 2014. Ця тема, хороші росіяни чи погані, в Східній Європі давно протухла, ми захищаємо саме існування ЄС, свободу, демократію, суверенітет всіх його суб'єктів.
І тут німці, такі: фашисти більше не ми? Вау! Треба подумати, обговорити.
А Зеленський їм: піднось снаряди, дурник, ніколи пояснювати.
Цікаво, хто ще хоче обговорити це з великих багатих держав?