Низка американських ЗМІ повідомили про звернення Росії до Китаю по військову та економічну допомогу. Китай та Росія це спростували, але тим не менш, подібні речі треба максимально відслідковувати.
У той же час відомо, що відбулася зустріч радника президента США з питань безпеки Джейка Салівана і представника Китаю Яна Цзечі у Римі, де Америка застерегла Китай від порушення санкційного режиму.
Вже зараз є реакція Китаю на багато санкційних ініціатив як стосовно Росії, так і стосовно Білорусі. Зокрема, згортається ділова активність Китаю у Білорусі - китайці виходять з багатьох проектів, що також є наслідком санкційного режиму.
Тому найбільш ймовірно, що Китай утримуватиметься від безпосереднього надання військової підтримки РФ у війні з Україні.
Однак політично може бути підігрування РФ - пошуки моделей для обходу санкцій, взаємодія у військово-технічному комплексі тощо. Це очевидно, тому що Китай вбачає у Росії не союзника, а попутника для досягнення своїх інтересів - ослабленні світових гегемонів. Але брати участь у війні Китай не буде.
Коли Росія почне розпадатися (а це вже не такий примарний і фантастичний шлях, а цілком реальна перспектива), Китай може використати не лише м’яку силу, а і важку, пов’язану з забезпеченням стабільності у регіонах, наближених до китайського кордону. Зараз Китай не втручається у війну - він утримує нейтралітет і заявляє про дотримання принципу про непорушність кордонів, але не застосовує санкцій, не голосує за резолюції в ООН і Раді безпеки проти Росії. Це - подвійні стандарти, але це не означає, що Китай є військово-політичним союзником РФ чи буде надавати їй військову, технічну підтримку, хоча певний обмін інформацією можливий.
Варто розуміти умовність подібної інформації, що в цій ситуації неможливо говорити про те, що РФ вичерпала свої можливості і тому звертається до Китаю. Є інформація лише про те, що такі переговори, скоріше за все, велися.
Читайте такожВійна, яку розпочала Росія в Україні – найбільший провал в історіїТа навіть без підтримки Китаю, Росія здатна надалі вести війну - треба бути реалістом, у неї є для цього ресурси. Я сподіваюся, що затяжної війни не буде, але економічний і політичний аналіз показує, що внутрішній ресурс міцності РФ достатньо великий, він повністю не вичерпався, тому Росія може піти на затягування конфліктів і позиційну війну. Тобто на затягування переговорного процесу, обстрілами, руйнуванням територій і міст, геноцид - на що завгодно, тому виключати цього не можна.
Адже є процеси, які ми ще не бачимо з точки зору статистики і економічного аналізу - це, наприклад, готовність російського політичного класу, військових, російського бізнес-середовища, середнього бізнесу, який забезпечує продуктову безпеку РФ. Чи готові вони далі нести тягар санкційних обмежень і чи не підуть на збурення, які можуть приховано проявлятися у певний бунт у провінціях чи у Москві - ці речі важко прогнозувати.
Об'єктивні фактори показують, що Росія може затягувати війну, що у них є ресурси для довгої війни. Скільки це буде - невідомо, але різні песимістичні прогнози вказують, що це може тривати від кількох місяців до року. Але це не означає, що увесь цей час відбуватиметься облога міст - у Росії немає достатніх ресурсів для просування всередину країни та повноцінної окупації територій. Тому, скоріше за все, це буде лінія, яку вони поширять за межі “ЛДНР” - можливо, на Півдні, і будуть утримувати її контратаками з обстрілами.
Наразі головне завдання - убезпечити Харків і Київ, вибити російські угруповання з Чорнобильської зони та з околиць Києва. Тоді можна було б вважати, що основні тактичні цілі України могли б бути досягнуті, після чого був би остаточний перелом у війні на нашу користь. Але Росія дійсно може усе затягнути - треба бути до цього готовим.
Втім, Україна здатна боронитися і контратакувати - питання у тому, що окупанти ховаються за людьми і ми не можемо їх трощити у житлових кварталах. Росіяни застосовують терористичну боротьбу - вони ведуть заборонені міжнародним правом способи ведення війни, використовують надновітню зброю масового ураження, погрожують ядерним об’єктам. На усі ці виклики Україна достатньо умовно готова відповідати, але у нас є дух, розгортання територіальної оборони та величезна кількість резервістів, які готові боронити Україну.
Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреда