Позаду сто двадцятий день війни. ЗСУ, судячи з усього, залишили Золоте і взагалі всю цю кишеню на південь від Лисичанська, а отже - уникли попадання в котел і оточення.
На мій погляд - це розумний крок, який свідчить про зрілість і раціональність українських військовоначальників, які не хочуть заради красивих гасел жертвувати своїми солдатами. В іншому, картина поки мало змінилася в порівнянні з учорашнім днем.
Але за межами фронту, сталася, на мій погляд, епохальна подія: Україна і Молдова отримали статус кандидатів у члени Європейського Союзу. Це реалізація того самого "Європейського вибору", через який, власне, і розгорівся весь нинішній сир-бор.
Тисячі людей (включаючи вашого покірного слугу) з кінця 2013 року говорили, що це утопія. Що не треба так в лоб. Що ви посварилися з Путіним і все одно вас нікуди не приймуть. Що Україні взагалі не потрібно в Євросоюз, тому, що це просто зміна шила на мило: ви відмовляєтеся делегувати частину свого суверенітету Росії і замість того, щоб залишити його собі, готові віддати його Брюсселю. Де логіка? І т. д.
Але українці, зі своєю фірмовою впертістю, йшли, йшли, йшли одного разу обраним шляхом - і дійшли. Ніщо не могло їх зупинити: ні економічні труднощі, на анексія Криму, ні інспірований Путіним сепаратизм на Донбасі, ні навіть відкритий напад Росії на Україну.
Я не знаю, чи знайде Україна щастя, ставши членом ЄС, але це приклад завзятіості у досягненні мети - це вражаючий урок послідовності і волі. Причому волі не політиків чи вождів, а волі всієї нації. Так народ побачив своє майбутнє, і він йшов до нього. Йшов довгі тридцять років. Пройшов всі випробування, які тільки можна собі уявити. І, фактично, дійшов.
Я знаю, що зараз українцям почнуть говорити, що це нічого не значуща акція, просто пропагандистський трюк для демонстрації солідарності. Що шлях від кандидата до повноцінного члена ЄС займе роки і не факт, що він закінчиться успіхом (якщо взагалі колись закінчиться).
Ось що я вам скажу: фігня все це. Є тільки один приклад, коли кандидат в члени ЄС так і не досяг мети - це Туреччина. Але випадок з Туреччиною-особливий: це країна, що фактично повністю знаходиться в Азії , і вона навряд чи може вважатися по-справжньому європейською. До того ж у неї є неврегульований конфлікт з країною, членом ЄС - Кіпром, а через нього - з Грецією.
Всі ж інші країни, які колись отримали статус кандидата в члени ЄС, або вже в нього вступили, або йдуть до нього за графіком, який не викликає сумнівів в успішному завершенні цього процесу.
Шлях від кандидата до члена ЄС пов'язаний з виконанням цілком посильних для України і в основному технічних умов типу внесення змін до законодавства і т. д.
Читати такожГірка пігулка до солодкої цукерки: чи чекати Україні неприємних сюрпризів від ЄвросоюзуПричому ці умови досить об'єктивні і їх виконання легко перевірити. У переважній більшості випадків виконання цих умов повністю знаходиться в руках країни-кандидата. І тому тепер уже від самої України залежить - вступить вона в ЄС чи ні.
Цей шлях пройдено вже такою кількістю країн, що є, напевно, цілком професійні "фахівці зі вступу до ЄС", які можуть допомогти Україні в цьому процесі. Треба не намагатися винаходити велосипед, а просто їх найняти і виконати їх інструкції - і тоді прийом в члени ЄС стане неминучим.
Але дві головні переваги вступу до ЄС Україна вже має: це безмитна торгівля і безвізове пересування Європою. Залишилося тільки отримати доступ до європейських фондів з розвитку інфраструктури - і справа в капелюсі.
Тоді ці розумники в Брюсселі вже самі будуть зацікавлені в прийомі України, оскільки нерозумно безкоштовно розвивати інфраструктуру в країні, яка сама не платить в ці фонди.
Але доступ до цих фондів в України може з'явитися тільки після перемоги: ніхто не буде, зі зрозумілих причин, будувати, наприклад, дороги і мости в країні, яка веде війну.
А це означає, що Україна для реалізації своєї мрії про європейський вибір повинна перемогти. Я розумію, що вона повинна перемогти по сотні причин. Але це - одна з них. І аж ніяк не найменша.