За останні 10 років, вся зовнішня політика Пу щодо України базувалась на одній стратегії - нарізки салямі.
Нобелівський лауреат Томас Шеллінг її пояснював наступним чином. Він писав, що скоріш за все ця стратегія була придумана дітьми. Якщо сказати дитині не заходити в воду, то вона сяде на березі і опустить ноги в воду. Скажете йому встати, то він не вилізе на берег, а встане у воді біля берега. Ще через хвилину він зробить крок далі у воду і кричатиме мамі: Дивись, тут не глибоко! І так невеликими кроками, він зможе настільки залізти в річку, що мама не зрозуміє як в нього це вийшло.
І Пу діяв так само. Він чудово розумів, що повноцінний напад на Україну в 2014 може спровокувати різку і непередбачувану реакцію Заходу. Тому він почав з малих цілей - захопив Крим і спровокував війну на Донбасі. Коли він побачив, що з часом Захід проковтнув його витівку, то він став сміливішим.
Потім у нього виникла ідея захопити Україну, то знову ж таки, він не знав реакції Заходу. І йому потрібна була перевірка.
Тому, не приховуючи своїх намірів, він почав зосереджувати війська на кордоні з Україною. Зверніть увагу, що він це почав робити майже за рік до початку війни. І далі демонстративно поступово збільшував розмір армії.
Хтось скаже, що це була підготовка, але її можна робити менш демонстративно. Можна тихо було підготувати в тилу всю техніку, війська, а потім разом перекинути до України. Під виглядом тих же навчань. Може це б заняло місяць-два, але точно не рік. Для прикладу, операція Дунай для Чехословаччини готувалась всього декілька місяців, але це була простіша з військової точки зору операція. Адже це менша за розміром країна, з меншими військами. Та й міжнародна реакція була не такою страшною.
З Україною все складніше. Більша армія, територія. Є підтримка Заходу. І Пу було би логічно не показувати свої наміри, готуючи війська в тилу, що дало б змогу досягнути ефекту раптовості. І Україна не змогла б швидко приготуватись до війни: стягнути війська, техніку, боєприпаси до потенційних місць бойових дій. А це Київ, Чернігів, Суми, Харків.
Тільки замість ефекту раптовості він вирішив зробити не демонстративне і поступове збільшення. Для чого? Щоб подивитись, як відреагує Захід.
Зараз західні розвідки кажуть, що знали про напад ще за півроку. Чи можна було щось зробити, щоб попередити? Можна було зробити симетричну відповідь. Ввести війська НАТО для навчань, поступово збільшуючи контингент. Не провокуючи війну, в публічному полі можна було б багато чого зробити. Зробити заяви про те, що НАТО захищатиме Україну. Можна було підписати Меморандум про захист. В крайньому випадку, збільшити рівень військової підтримки.
Читайте такожПутін остаточно відірвався від реальностіНавіть якщо брати поставки зброї, то вони почались тільки з місяць до війни. І знову ж таки, характер допомоги говорив, що нас готують до партизанської війни. Путіна це не лякало, адже в нього була своя точка зору. Він планував швидко захопити Україну.
Особисто я не вірив у напад на Україну, бо думав, що Захід у приватних бесідах і по дипломатичних каналах робив все, щоб Путін відмовився від цієї цілі.
Однак, як показала реальність, крім публічного занепокоєння, західні країни не зробили більш нічого. Більш того, західна преса почала зливати дані розвідок, де робили ставки щодо того скільки протримається Україна. Потім відкликати громадян, вивозити посольства. І це напевно було зайвим доказом для Пу, що ніхто Україну не підтримає.
І тому Пу вирішив напасти на Україну.
Коли ж намір Путіна провалився через шалений спротив українського народу, то стратегія салямі почала працювати вже проти нього.
Західні партнери, які на перших порах боялись постачати зброю через погрози Пу, почали використовувати ту саму стратегію нарізки салямі. Поступово і поступово збільшуючи кількість і якість зброї. Зараз ми отримуємо таку зброю, яку б і не мріяли отримати раніше. І зараз ця стратегія працює вже проти нього.