Мети у міграційній кризі для білоруського керівництва немає. У Лукашенка за роки при владі була традиція порушення санкцій щодо нього і Євросоюз неодноразово ці санкції знімав.
Якби Лукашенко діяв самостійно, то він би не наривався на неприємності, а просто б дочекався того моменту, коли з нього учергове знімуть санкції. Тому він у цій кризі виконує ту саму роль, яку на Донбасі виконують “ЛНР” та “ДНР” - не руками Москви реалізує інтереси Кремля.
У Москви, звичайно, є три базових інтереси, які вона може намагатися реалізувати через цю кризу. По-перше - зняття будь-яких обмежень на запуск Північних потоків, аби мати можливість для продажу більших обсягів газу. Власне, заява Лукашенка про перекриття газу прозвучала саме у цьому контексті.
По-друге - вплив на Європейський Союз, що відбувається через нав’язування певних фейків і страхів у ЄС. Йдеться, наприклад, про те, що Путін робить ставку на Німеччину, у той же час це не подобається Польщі і створює суперечності. Відповідно, відбувається дезінтеграція і створення внутрішніх проблем у ЄС.
По-третє - чітке визначення політичної демаркації Європи. Бо криза біженців, вочевидь, не зупиниться на Білорусі і вони можуть бути запущені через Україну (враховуючи дірявий кордон). Польща вже заявила про посилення польсько-українського кордону, а це несе для України величезну кількість ризиків. Бо посилення кордону відбуватиметься як формально (йдеться про побудову стіни чи колючого дроту), так і юридично, тобто обмежиться прикордонний рух і людям з прикордонних територій буде складніше потрапити до Польщі. До того ж, можливе обмеження безвізового режиму, якщо надто багато мігрантів проводитимуть через Україну до ЄС. Відповідно, Європа може почати відштовхувати Україну, чим скористається Росія. Тож існує ризик того, що Україна може перетворитися з буферної зони між ЄС та РФ у зону впливу Росії.
Зі свого боку, у України наразі немає можливості не втручатися у цей конфлікт, бо у нас у нього будуть штучно втягувати у будь-якому випадку. Зокрема, ми вже чуємо заяви про постачання зброї з Донбасу. Наступним кроком можуть з’явитися білоруські біженці на території України.
Що нам робити у цьому випадку? Перш за все, не орієнтуватися на різкі кроки РНБО щодо відмови розміщувати біженців і більше прислухатися до ситуації. Ердоган свого часу отримав серйозну допомогу від ЄС для тих біженців, які перебували на території Туреччини. Якщо Німеччина надаватиме нам фінансування, ми поведемо себе як партнери ЄС, створивши місце дислокації для мігрантів.
Читайте такожРосія за допомогою мігрантів може поглинути Білорусь і почубитися з НАТОАле проблема тут більше у просуванні інтересів РФ, адже як тільки Росія зрозуміє, що Україна пішла на певні поступки, то ми отримаємо не 4 тисячі біженців, які знаходяться на кордоні у Білорусі, а десятки тисяч від РФ. Більше того, Україна і у Європейському Союзі постійно має акцентувати на тому, що не Лукашенко почав здійснювати ці міграційні акції, а саме Путін, а Лукашенка використовують як опудало для відволікання негативу від ЄС на себе, адже європейці з більшою радістю накладатимуть санкції на маленьку Білорусь, ніж на скажену Росію з її військами, ринком і фінансуванням (у тому числі - корупційним) частини європейських політиків.
Звісно, у цьому випадку не варто виключати і ризиків військового сценарію, але Росія сьогодні не зацікавлена у формуванні величезного конфлікту між членами НАТО і союзниками РФ. Тому що він навряд чи вирішиться на користь РФ. Бо можна довго гратися в економіку і мірятися м’язами, проте у разі реальної загрози мешканцям ЄС, Європа зможе мобілізуватися і почне вживати не декоративні санкції щодо Лукашенка, а знайде реальні механізми боротьби з ініціатором конфлікт. Тому Росія скоріше буде більше залякувати Євросоюз і випробовувати його на міцність та налаштованість до поступок.
Богдан Петренко, політолог, конфліктолог, спеціально для Главреда