Російський наступ загасає. Путінські агресори ще намагаються тиснути на Сєвєродонецьк, але по всіх інших напрямках вони вже майже зупинилися, а під Херсоном – навіть відступають.
Отже, закінчується другий етап війни. Перший закінчився відходом росіян з-під Києва, Сум і Чернігова. Після цього почався другий етап, коли армія РФ зосередилася на операціях на Донбасі.
І от добігає кінця і він: наступ на Донбасі захлинувся, ЗСУ відтіснили ворога від Харкова і починають тиснути на правому березі Дніпра у напрямку на Херсон.
Власне, на цьому у путінських генералів, мабуть, всі ідеї закінчилися. Титанічними зусиллями набравши ще добровольців (скільки? 30 тисяч? 50 тисяч?) і посадивши на техніку 60-х років, вони кинули їх у бій в надії знову перехопити ініціативу і домогтися якихось суттєвих успіхів.
Але гора народила мишу. Вони просунулися ледь помітно. І якщо за майже два місяці, які пройшли від початку другого етапу кампанії вони можуть похвалитися тільки лише взяттям Попасної, то неважко припустити, що буде вважатися у них успіхом на третьому етапі, коли вони кинуть у бій військових пенсіонерів (жирних і ледачих алкашів з охорони супермаркетів) на танках часів Шестиденної війни і придушення Празької весни.
Я не буду марити про те, що почнеться "коли запрацює ленд-ліз". Це формулювання є зараз в українській суспільній свідомості синонімом якогось військового дива, яке неодмінно повинно буде статися в середині липня. Можливо, можливо. В будь-якому разі, дуже б цього хотілося.
Але я хочу сказати про речі більш прозаїчні. Наприклад, про данські "Гарпуни", які, наскільки я розумію, очікуються буквально через тиждень-два. Я ніякий військовий стратег, але мені чомусь здається, що вони повністю змінять картину з блокадою українських портів і, отже, дозволять відновити експорт зерна та іншої продукції, який, у свою чергу, дасть Україні так необхідні їй фінансові кошти.
Читати також"Звільнення" Донбасу не вдалося: як Росія один за іншим провалює свої плани по Україні
Зараз Україні для більш-менш стерпного функціонування всієї державної машини (від виплати пенсій, фінансування системи освіти та охорони здоров'я, до виплат зарплат держслужбовцям, включаючи військових та інших силовиків) потрібно не менше 5 мільярдів доларів на місяць. Це без фінансування закупівлі озброєнь: у цій частині майже все давно вже поставляється в борг або взагалі безкоштовно.
Скільки з цих 5 мільярдів фінансує сама Україна зі своїх податків і зборів – невідомо. Але я думаю, що буде правильно вважати, що практично нічого. Вже три місяці джерелом, з якого фінансується українська держава, є виключно кошти, що виділяються МВФ, ЄС і США. От днями Німеччина знову виділила Україні безоплатний грант в розмірі 1 млрд доларів, і ЄС в цілому прийняв рішення виділити ще 18 млрд.
Зрозуміло, це не може тривати нескінченно. Як би не були багаті союзники України, але навіть для них 60 млрд на рік (не рахуючи витрат на закупівлю озброєнь для України) – це досить суттєві суми. Тим більше для економік, які ослаблені наслідками пандемії і вимушеною відмовою від російських енергоносіїв.
Читати такожРосія закидатиме Україну трупами і старою технікою: чого далі чекати від війни з РФ
За цих умов деблокада українських портів стає набагато важливішим завданням, ніж якісь рухи лінії фронту туди-сюди на пару кілометрів. Я думаю, не треба пояснювати, що для України критичніше: відступ, наприклад, із Сєвєродонецька або колапс і параліч держави.
Це розуміють і в Москві. Це розуміють і в Європі. Саме тому Макрон і Шольц знову 80 хвилин розмовляли з Путіним і шукали компроміс з метою деблокади українських портів. Путін, досить передбачувано, запропонував обміняти деблокаду портів на скасування санкцій.
Бажання Путіна зрозумілі: що б він не говорив і як би не ховався, але вже навіть дитині ясно, що з тими санкціями, які обрушив на Росію Захід, вона довго не протягне.
Вірніше, вона, може, і протягне, але вже зовсім в іншому світі: з різким падінням рівня життя, необхідністю відмови від товарів і послуг, що стали вже звичними, і з поступовим переходом до економіки радянського типу, тобто з плановим розподілом ресурсів і тотальним дефіцитом.
Читати такожНа Росію чекає велике і болюче перезавантаження: чому РФ не здобуде перемогу у війні в Україні
Укупі з різким обмеженням громадянських свобод (навіть у порівнянні з недавнім довоєнним періодом) і можливістю подорожувати, суттєве падіння рівня життя, може, і не призведе країну до революції, але до падіння путінського рейтингу і зниження рівня підтримки "спеціальної військової операції" – вже точно.
Одразу можу сказати, що весь цей торг Путіна з Макроном і Шольцем – порожнє заняття. І тому я б не надавав цій їхній черговій "зраді" такого великого значення. Справа в тому, що вони хоч удвох, хоч навіть з Італією, Австрією, Угорщиною та Кіпром, не можуть скасувати санкцій.
Адже для скасування санкцій (так само, як і для їх введення) потрібні голоси всіх (!) членів ЄС. А, наприклад, Литва, Латвія, Естонія і Польща (я б сюди ще приплюсував Чехію, Словаччину і Нідерланди) проголосують за скасування санкцій лише тільки в тому випадку, якщо їх про це дуже попросить Україна. І то не факт. Умовляння Шольца (а вже тим більше – Макрона) на них не справлять ніякого враження.
Ну, а на скасування санкцій США, Канади або Великобританії Шольц із Макроном не мають взагалі ніякої можливості вплинути. Там все бетонно, і їх ніхто не буде слухати.
Читати такожПутіна надули: як осоромилася влада Росії
Я впевнений, що Шольц і Макрон це розуміють і тому ведуть свої нескінченні бесіди з Путіним виключно в психотерапевтичних цілях і для того, щоб потрафити пацифістськи налаштованим колам у своїх країнах.
Наскільки серйозно до цих переговорів ставиться Путін, я не знаю. Але думаю, що серйозніше, ніж ця солодка парочка. По-перше, тому, що санкції дійсно боляче б'ють по Росії, про що свідчить, крім економічної статистики, те, що й інші голови Кремля, що розмовляють, тепер уже щоразу згадують про необхідність їх скасування. А, по-друге, з ким йому ще розмовляти? Адже більше йому ніхто не дзвонить і не шукає з ним компромісів.
Так чи інакше, але деблокада українських портів силовим методом, без поступок Путіну – це буде дуже важливий акт величезного значення. І морального, і фінансового. Саме тому я надаю таке велике значення датським "Гарпунам".
Якщо з їхньою допомогою вдасться повторити щось у дусі потоплення крейсера "Москва" і почати експорт української продукції, то це кардинальним чином змінить всю розстановку сил.
Читати такожПутін поспішає: чому Росія знову загрожує Києву
І, до речі, для Росії тоді взагалі зникне сенс мати військово-морську базу в Севастополі: навіщо вона, якщо флот не може вийти в море і вирішувати бойові завдання? Військово-морська база перетворюється на звичайну сухопутну військову базу, яка не вирішує ніяких стратегічних завдань і лише тільки охороняє саму себе.
Але ж Севастополь як військово-морський форпост Росії був одним із головних аргументів для обґрунтування необхідності анексії Криму. І, отже, як тільки сенс в цьому зникне, так одразу і позиція по Криму стане у Росії не такою жорсткою. Нехай не у цієї генерації російських вождів, але у наступної, більш прагматичної і не обтяженої всією попередньою історією взаємин.
Також я сподіваюся, що на цьому тижні приймуть рішення про форсовані поставки в Україну американських ракетних систем залпового вогню (РСЗВ). Судячи з того, що кажуть військові експерти, це може якісно змінити розстановку сил. І те, що Кремль знову несамовито заволав про те, що "я так не граю" і "це не рахується" – зайвий тому доказ.
Альфред Кох, російський політик і бізнесмен, колишній заступник Голови Уряду РФ (1997), екс-голова Держкоммайна Росії