Верховна Рада після звільнення Разумкова стане більш керованою Банковою. І це те, чого домагалися раніше. Разумков не чув побажань Банкової - не зважав на побажання фракції, чіплявся за кому регламенту, не підігрував президентській силі, а намагався бути спікером усього парламенту. За нинішніх умов турборежиму це не подобалось Банковій, тому його і усунули.
Однак є й інша версія того, чому так прискорилася його відставка (і яка теж має право на життя) - це особистий конфлікт, який поглибився між Разумковим і Зеленським. Надто багато факторів вказує на те, що Зеленський тримає усунення Разумкова на особистому контролі, оскільки працю Разумкова над власним політичним проектом президент розглядає як особисту зраду.
Втім, політична доцільність тут також присутня, бо на Банковій виношують ідею дострокових президентських виборів, а для цього треба виконати низку домашніх завдань, зокрема, внести зміни до Виборчого кодексу у частині виборів президента і щоб на час відсутності глави держави його обов’язки виконував “зручний” політик.
Руслан Стефанчук, на якого робить ставку СН і Банкова, є саме таким, на відміну Разумкова. А у разі, якщо Корнієнко чи Гетьманцев стане першим заступником, то божевільний ксерокс запрацює знову у потрібному Банковій режимі. На даний момент сформувалася умовна коаліція, яка забезпечує результативне голосування і цього достатньо, аби ухвалювати рішення з мінімальними втратами. Тобто ціна питання результативного голосування не надто висока. Не виключаю, що у майбутньому відбудеться розпад цієї коаліції і ціна збільшиться (особливо, коли голосуватимуть за бюджет).
Крім того, відставка Разумкова свідчить також про те, що президент Зеленський поки не збирається йти на дострокові парламентські вибори - принаймні, що цю ідею наразі відклали. Парламентсько-президентська криза не вичерпана відставкою Разумкова - Банкова зараз робить багато помилок, які потім можуть бути використані проти неї. Відповідно, відцентрові тенденції будуть зберігатися. У фракції СН цього поки можуть не відчути, бо депутати бачили жорсткий відгук - це вони бачили на прикладі Разумкова, Лероса чи Дубинського. Тому ті люди, які теоретично могли б увійти у фронду до Банкової, розуміють наслідки - втрати мандату та переслідування - і не поспішають проявляти свою позицію.
Тому розпад фракції у короткостроковій перспективі малоімовірний - навпаки, після відставки Разумкова вона цементувалася і об’єдналася.
І навіть ті, хто висловлював своє незадоволення раніше, вимушений засунути язик подалі і змиритися з диктатом, але у цьому випадку депутати втрачають можливість реалізації своїх цілей і перетворюються на машину для голосування.
Поки що вони прикривають компроміс із совістю тим, що голосують за відставку Разумкова в обмін на голоси за інші проекти, але потім з’ясується, що для них не вистачить політичної волі, бо це суперечить інтересам фракції. Тож пізніше у когось почнуть здавати нерви і приблизно 20 депутатів можуть “відколотися”.
Читайте такожДва спікери одночасно: чого чекати у разі звільнення РазумковаЩо ж стосується самого Разумкова, то цілком логічно йому було б зараз узяти паузу на місяць-два і зважити усі ресурси, які у нього є і які у нього ще можуть вкласти. Бо за великим рахунком він міг чинити спротив своїй відставці - були можливості у певних фінансових груп цьому завадити. Але вони цього не зробили і ті, хто у майбутньому міг би стати опорою його політичного проекту, його не підтримали. А це свідчить на те, що вони не готові йти на конфронтацію із президентом.
Тому навряд чи варто сподіватися на те, що після виходу з крісла спікера Разумков отримає велику фінансову чи медіапідтримку. Цього не станеться, бо його ціна як учасника політичного проекту не надто висока.
Разумков не залишив після себе емоцій у порівнянні з Парубієм чи Морозом - він просто був хорошим спікером, особою-функцією.
Він робив усе по закону, але він не той, хто заводить маси і не той, кого усім серцем почнеш підтримувати, адже він, у силу об’єктивних причин не здатен бути тим, хто об’єднає маси - він політик іншого типу і складу мислення.
Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреда