16 червня до Києва приїжджають три європейські лідери-президент Франції Еммануель Макрон, канцлер ФРН Олаф Шольц і прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі. Саме по собі це знаменна подія – і для України, і для європейської політики: не так часто лідери трьох найбільших і найвпливовіших країн Євросоюзу здійснюють спільний візит.
Їх приїзд до Києва – не просто данина політичній моді. Одразу після їх відвідин столиці України в Брюсселі почнеться розгляд питання про надання Україні статусу кандидата в члени ЄС. І позиція Німеччини, Італії та Франції в цьому питанні матиме великий вплив. Звісно, в центрі уваги буде і найболючіше питання – війна Росії проти України, оцінка перспектив її розвитку і можливостей мирного врегулювання.
Ми, звичайно, хотіли б побачити в Києві трьох хоробрих європейських мушкетерів, готових оголити свої "політичні шпаги" на підтримку України, і надати збройові арсенали своїх країн для відбиття російської агресії. Але, на жаль, за спинами Макрона, Шольца і Драгі маячать тіні Рішельє, Мазаріні, Талейрана і Меттерніха. Правда, трьом високопоставленим гостям Києва далеко до геніїв дипломатичної інтриги, які вміли битися і за столом мирних переговорів, і на полях великих воєн. Макрон, Шольц і Драгі бояться війни і навіть не приховують свого бажання швидше домовитися з Путіним про якнайшвидше її завершення в Україні. Але Путін готовий домовлятися тільки за наш рахунок. А Україну це абсолютно не влаштовує. У нас свої умови припинення цієї війни – звільнення окупованих територій.
У Берліні, Парижі та Римі чудово розуміють, що Україна не може погодитися на російські умови миру. Тому, швидше за все, будуть пропонувати не якийсь план всеосяжного миру (це зараз просто неможливо), а припинення вогню в обмін на набір різних бонусів.
Що можуть запропонувати українському керівництву три європейські лідери в обмін на умовний «Мінськ-3»? По-перше, сприяння в отриманні статусу кандидата в члени ЄС. По-друге, масштабну економічну допомогу в післявоєнній відбудові України. По-третє, домовленість із Путіним про розблокування українських портів на Чорному морі. По-четверте, можуть не тільки пропонувати бонуси, а й натякати на можливі проблеми з обмеженням військово-технічної та економічної підтримки України в разі продовження війни. Однак військово-технічна підтримка України з боку Німеччини, Франції та Італії і зараз не дуже вражає.
Показовий і формат майбутніх переговорів – троє на одного. І тут знову не втримаюся від аналогії з "трьома мушкетерами" – Зеленський опиниться в ролі Д'артаньяна (він його, до речі, чимось і нагадує своєю політичною відчайдушністю) – один проти трьох. Але для того, щоб вистояти в майбутній дипломатичній дуелі, мало хоробрості Д'артаньяна, знадобляться також спритність і хитрість Рішельє. Вже не знаю, чи готовий Володимир Зеленський і до такої ролі, але є сенс спробувати. Обставини змушують.
У реакції на можливі миротворчі пропозиції трьох європейських гостей не варто поспішати з категоричною відповіддю "ні!". А про позитивну відповідь зараз мова взагалі не може йти.
Читати такожТривожні сигнали для України: чому Київ незабаром почнуть вмовляти на компроміси з Путіним
Треба викотити своє меню для подальших переговорів. Перший і обов'язковий пункт – гарантоване надання Україні статусу кандидата в члени ЄС. Відкладання цього питання або м'яка відмова у вигляді статусу «кандидата в кандидати» означатиме таку ж реакцію України і на миротворчі ініціативи трьох європейських лідерів. Також у нашому меню повинен бути набір вимог до Росії: 1) відведення російських військ на рубежі до 24 лютого; 2) публічне зобов'язання не проводити анексію окупованих територій; 3) звільнення військовополонених (у формі обміну), в першу чергу, захисників Маріуполя. Цей список, звісно, може бути розширений. Мені можуть заперечити: Росія майже напевно не погодиться на ці вимоги. Ну так і ми не погоджуємося на вимоги Росії. На те вони і переговори, на яких наполягають три європейські лідери, щоб висувати один одному вимоги, а потім вже шукати компроміси. І якщо вже президент Макрон став фахівцем із переговорів із Путіним, то нехай і вмовляє свого візаві.
Читати такожРамштайн-3 і видача зброї по чайній ложечці: що змінить надана Україні допомога
Так чи інакше, але очевидно, що на даний момент ні Україна, ні Росія не готові до реальних переговорів навіть про припинення вогню. Росія не збирається зупиняти свій наступ на Донбасі, а ми будемо відбивати російську агресію і прагнути до звільнення окупованих територій. А переговори про можливі майбутні переговори можна безболісно вести і зараз. Перефразовуючи відому приказку: чим би Макрон і Шольц не тішилися... Для них дипломатичні маневри важливіші, ніж війна. А у нас немає вибору – це війна за свободу, незалежність і майбутнє нашої країни.
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента"