Супутники в космос запускаємо, над нанотехнологіями працюємо, а ось досконалу систему пенсійного забезпечення в Україні ніяк не вдається створити.
Нагадаю, ще з 1 січня 2019 року Кабмін Гройсмана планував запустити другий накопичувальний рівень української пенсійної системи. Передбачалося платити пенсійні внески всім працюючим, кому на цей момент менш як 35 років, у розмірі 2% від заробітку (у наступні роки ці відрахування повинні були зрости до 7%).
Тепер Кабміном Шмигаля з 1 січня наступного 2022 року також не будуть введені накопичувальні пенсії, бо міністр фінансів Марченко цього тижня несподівано заявив: «Пенсійна реформа може бути введена не раніше 2023 року. Закони повинні бути прийняті раніше». Марченко також розповів, до якого компромісу прийшли міністерство і нардепи: "У нас є два етапи. Перший етап, коли уряд створює Державний накопичувальний фонд, і 100% накопичувальних фондів там будуть зосереджені. Держава компенсуватиме 1% ЄСВ. Основне завдання - створити мотивацію громадян самостійно накопичувати, тобто додатково вкладати свої кошти в накопичувальний фонд".
Просто зло бере, а що раніше робили ці чинуші? Особисто я вже скептично оцінюю можливості запуску другого рівня пенсійної системи і з 2023 року, бо:
- по-перше, в повному обсязі не прийняті законодавчі та нормативно-правові акти про введення накопичувального рівня пенсійної системи, про професійні пенсійні системи, про дострокові виплати пенсій;
- по-друге, через волатильність і явну слабкість гривні у нас як і раніше висока інфляція і постійні очікування її подальшого зростання, а отже, як показує практика, соціальні зобов'язання Кабміну швидко знецінюються, що дуже ускладнює інвестиційний процес з пенсійними внесками;
- по-третє, страшно подумати, понад 200 мільярдна «діра» в Пенсійному фонді України кілька років поспіль так і не скорочується, навпаки, зростає.
Читати такожБідним українцям доведеться жити ще важче, середній клас теж заплачеАле якщо ми бачимо такі плачевні результати, то чому Кабмін і Верховна Рада не відмовляються від неефективних соціально-економічних рішень, що виявилися помилками і грубими прорахунками? Хоча, навіщо владі думати? Є перевірений роками спосіб - проблему пенсіонерів вирішувати завдяки збільшенню податкового навантаження на український бізнес.
Невже інших способів розв'язання цієї проблеми немає? А якщо хтось із наших громадян, наприклад, індивідуальний підприємець зовсім не хоче отримувати пенсію, і не бажає платити пенсійні внески? Він же не стане ізгоєм суспільства? Чи не тому тепер у всіх людей похилого віку сидить цвяхом в голові одне і те ж тривожне питання, а де гарантії подальших виплат пенсій?
Чи є якісь гарантії того, що через 5, 10 або 15 років, коли пенсії оформлятимуть ті українці, хто з 2023 року почне збирати пенсійний капітал, наше пенсійне законодавство кардинально не зміниться? Чи є взагалі державні гарантії, що нова пенсійна система проживе стільки років? Особливо тепер, коли ми дійшли до «точки»: зараз в Україні на 10 працівників припадає 11 пенсіонерів.
Читати такожНарод подумки давно не тутА як в інших країнах створюють механізми захисту пенсійного законодавства від довільних змін? Наприклад, в Бразилії фундаментальний принцип побудови пенсійної системи зафіксований в Конституції країни. У Грузії взагалі немає Пенсійного фонду, немає Фонду соціального страхування, а є універсальний державний бюджет, з якого виділяються кошти. Це дозволило радикально знизити податковий тягар і усунути зайві бюрократичні структури, що найбільш люто чинять опір реформам.
В Україні таке можливо? Адже далі буде болючіше різати по живому. Біда ж не пішла, її влада лише намагається відсунути. До речі, до всього перерахованого вище 10,2 млн українських пенсіонерів підпадають під індексацію пенсій, тобто вона повинна підвищуватися на 50% від зростання середньої зарплати за попередній рік плюс 50% від інфляції за колишній рік.