Питання запуску Північного потоку-2 та ситуації навколо можливого повномасштабного вторгнення Росії до України, безперечно, має взаємозв’язок, оскільки і військова, і енергетична політики Росії тісно взаємопов’язані. Але це не означає, що нефункціонуючий Північний потік-2 слід розглядати як універсальний запобіжник, який стовідсотково стримає нове російське збройне вторгнення.
Північний потік-2 - це лише один з інструментів, який реалізувала путінська Росія і який має бути, за їх переконанням, запущений в експлуатацію якомога швидше.
Не виходить “якомога швидше”, не виходить просто “швидше”, то почекаємо. Нагадаю, що сподівання на запуск спочатку були восени і пов’язані вони були з тим, що буде надто холодна зима і європейці самі приповзуть до Росії з проханням увімкнути ПП-2, аби запобігти “холодомору”. Цього не трапилось - генерал Мороз, образно кажучи, знову не став союзником Путіна і цей сценарій не спрацював. Зараз, знов-таки, мова йде про те, що сертифікаційні процедури, які зараз там тривають з певною паузою у зв’язку з необхідністю переформатування компанії-оператора.
Актуальність Північного потоку-2 і для Європейського Союзу, і для окремо взятої Німеччини, яка є основним промоутером проекту у Європі, і для Росії, з огляду на те, що опалювальний сезон завершується, зменшується. Бо газова і інфраструктурна зброя активно працюють саме у холодний період.
Тим більше, що з боку Заходу, попри всі намагання американського Конгресу зробити безумовну зупинку проекту раз і назавжди, загалом домінує підхід, що, мовляв, будемо тримати Путіна на гачку Північного потоку-2 - поки він не функціонує, але зберігається перспектива його запуску, Путін смикатись не буде.
Як бачимо, концентрація збройних сил, не тільки навколо кордонів України, а й до того - на кордонах з НАТО (у Білорусі), навчання ядерних сил вказують на те, що Росія не збирається зупинятися. Але її і не зупиняють - її тільки жахають. І Північний потік-2 у тому числі.
Втім, у Кремля може бути інша логіка, не та, яку собі уявляють окремі посадовці у Вашингтоні. Вона пов’язана з тим, якщо Росії вдасться здобути трофей у вигляді України, то її газотранспортна система разом із підземними сховищами газу з лихвою компенсує нефункціонування ПП-2 (це у випадку, якщо Захід виконає свою обіцянку щодо припинення газопроводу у разі вторгнення Росії в Україну). Але навіть якщо його припинять, то у Кремлі вважатимуть, що вони отримають удвічі більше потужностей. Адже це вони останні чверть століття усім розповідають, яка “погана, стара, зношена” ГТС України, але потім вона може виявитися цілком навіть прийнятною.
Мовляв, не захотіла Європа ПП-2, то хай мерзне. Тим часом, Росія може задіяти й інші варіанти, адже в уявленні Кремля ціла Україна з її ГТС важить значно більше, аніж окремо взяті дві труби Північного потоку-2.
Та попри всю реактивність дій Заходу, у Кремлі бояться потужної зворотної реакції, тобто коли від заяв про “пекельні санкції” Захід перейде до їх застосування. При цьому обговорюють, що санкції не стосуватимуться енергетики та відключення Росії від SWIFT. Цим Захід укотре демонструє свою слабкість і Путін цим користується. Але ситуація така, що на Заході ще можуть усе переграти. І якщо, скажемо, у період листопада-грудня-січня Європа остерігалася холодної зими, то зараз вони бачать, що сезон проходять.
Найголовніший для Кремля страх неуспішної операції проти України.
У 2014 році план Москви полягав у тому, щоб захопити пів України - 8-9 областей півдня і сходу України, які мали б бути уже частиною Росії. Кримська операція пройшла взірцево, але далі щось пішло не так і вийшло захопити лише частини двох східних областей, у яких встановили окупаційний режим.
Це теж гальмує Росію, тим паче, що ефект раптовості втрачено відтоді, як США стали “засвічувати” усі дії російської сторони. А раптовість - це завжди запорука успіху будь-якої військової операції і тим більше масштабної операції, що спрямована на упокорення України.
Тож у випадку, якщо щось піде не так (що зрозуміло вже зараз), замість очікуваних лаврів переможця Путін отримає абсолютно інше. Тим паче, що навіть усередині пропутінського і спецслужбістського істеблішменту вже почалися “роптания”. Тут достатньо згадати лист генерал-полковника Івашова - ярого путініста і людини, яка займала високі пости у Міноборони, який виправдовував усі дії російського керманича до цього. І те, що він зараз перетворився на опонента Путіна, багато про що свідчить. Тобто внутрішні негаразди є ще одним фактором, який не дає Кремлю сфокусуватися на Україні. Це, звісно, не означає, що усе завершиться демонстраційним переміщенням військ, бо недооцінювати загрози не варто.
У даному випадку хотілося б, аби дії Заходу носили превентивний характер, щоб вони ще більше збільшили ціну вторгнення для Кремля. Тому що те, що ми бачимо зараз - лише реактивні дії, які, хоч і дещо дезорієнтують Кремль, але не зупиняють його.
Читайте такожДедлайн на "Мінськ-2" у нас до травня-червня, потім ультиматум і війнаЯкщо буде обрано алгоритм “законослухняного Газпрому”, тобто реєстрації газопроводу за правилами ЄС (бо очевидно, що від готовності запускати ПП-2 без сертифікації нині відмовилися), то далі ситуація “підвисає”, причому і для Газпрому, і для європейської сторони. Зрозуміло, що у процесі сертифікації можуть виникнути нові проблемні питання, зокрема, через те, що компанія Gas for Europe, яку зареєстрували і яка має задовольнити німецького регулятора, насправді не відповідає європейському законодавству. Тому можна знову заперечити і висунути нову вимогу - наприклад, що ця компанія-оператор має бути не на 54 кілометри труби, а на усю систему понад 4 тисячі кілометрів (Ямал-Грайфсвальд). Таким чином усе піде на нове коло, і, відповідно, коли ми наблизимося до нового опалювального сезону, Газпром може запустити ту саму платівку про дефіцит газу у Європі. Зараз вони, імовірно, намагатимуться повторити минулорічні приготування (щоправда, цього разу це буде зробити значно складніше) на тлі того, що зараз Єврокомісія планує офіційно почати розслідування поведінки Газпрому на газовому ринку.
Росія руками європейських “шредерів” одночасно запускає декілька ліній оборони ПП-2. Зокрема, деякі європейські можновладці постійно наголошують на тому, що, мовляв, не потрібно змішувати питання Північного потоку-2 і ситуації в Україні. У цьому контексті відчувається вплив російських наративів, але таке розмежування зараз не бере гору. Як далі себе поведе європейська сторона - невідомо. Адже у ситуації, що пов’язана з ПП-2 чи будь-яким іншим енергетичним об’єктом, має обмежений мандат і зазвичай вимагає від європейців стриманості і тим самим підігріває російську агресію. І є великі сумніви, що ЄС зможе зайняти і тримати жорстку позицію, а історія с ПП-2 це довела.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт з питань енергетики, спеціально для Главреда