Чим відрізняється війна в Газі та Україні: що варто знати

Давайте я ще дещо поясню про Ізраїль, Палестину і війну в Газі.

Коли я пишу, що війна Росії і України (війна імперії і національної держави) докорінно відрізняється від етнорелігійного конфлікту між ізраїльтянами та палестинськими арабами, це розповсюджується і на анамнез конфлікту, і про юридичний статус сторін. Вся справа в тому, що і Україна, і Росія є усталеними державами. І навіть визнають існування одна одної навіть зараз. З чисто формальної точки зору суперечка йде про кордон між нами і ними.

У випадку Ізраїля і Палестини ми маємо наступну ситуацію: є два народи, які між собою докорінно різняться за релігійним і культурним профілем.

У цих двох народів на території постійного проживання є спільні святині (з різних причин, але святині), їх історичний міф повʼязаний зі спільними місцями і кожен з ним має історію проживання на цій території. Вони не можуть поділити історично спільний простір проживання. І обидва мають доволі грунтовні аргументи претендувати на частину або всю територію суперечки.

Ізраїль є фактично визнаною державою, юридичне існування якої підтверджуть 160 держав ООН. Держава Палестина є номінально існуючою державою, чиє існування юридично визнає 143 держави ООН. Але не визнає більшість країн Європи, США і Канада. Ізраїль фактично заперечує право палестинців на власну державу.

Кордону між територією Ізраїлю і палестинськими територіями, які б були міжнародно визнаними хоча б більшістю тих країн, які визнають обидві держави не існує в природі. Бо це не кордони між державами, а кордони між народами зі спільною територією проживання. Території, які могли б бути Палестиною - Західний берег Йордану і Газа - відрізані один від одного і перебувають де-факто у різних юридичних статусах.

Якщо ми говоримо про конфлікт Ізраїлю за поточного керівництва і ХАМАС, то ми говоримо про протистояння сторін, які принципово не визнають права на існування держав один одного.

В підсумку ми маємо доволі кончену ситуацію - коли політичне керівництво обох сторін конфлікту хоче його загострення.

1. Поміркована частина ФАТХ втратила політичний авторитет у палестинців навіть на Західному березі, бо не змогла політично домогтися незалежності. У Газі політиків від ФАТХ тупо вирізав ХАМАС. Непоміркована частина ФАТХ забила на спроби приборкати тероризм і не особливо намагалася.

2. В Ізраїлі при владі люди, які в принципі продовжують де-факто повзучу окупацію і асиміляцію тих територій, які Ізраїль ще 1978 і 1994 погодився віддати під автономне управління палестинців.

3. Це неминуче веде до зростання ескалації і ненависті. А враховуючи що і ізраїльтяни, і палестинці демографічно на позитивному тренді, молоді для етнорелігійної різанини вдосталь. Злиденні мешканці Гази і інших анклавів - ідеальний матеріал для вербування терористами, а ізраїльтян легко розкачати на бажання "справедливої помсти".

Підсумок доволі передбачуваний: проблема не має вирішення без компромісу, до якого сторони намагалися примусити багато разів. В першу чергу, до речі, США. Ніксон. Форд. Картер. Рейган. Буш-старший. Клінтон. Обама. Байден. Навіть за підтримки Ізраїлю, всю дорогу США шукали компромісне рішення - за виключенням часів Буша-молодшого.

Не треба підтримувати ліваків з їх доволі дивним дискурсом підтримки ХАМАС, але все ж треба бути достатньо справедливим щоб визнати, що обидві сторони наразі не бажають припиняти конфлікт и шукати спільне рішення.

Настільки не бажають, що одні готові приносити в жертву цивільних, яких вони начебто хочуть звільнити. А інші готові зруйнувати важко вибудовані дипломатичні стосунки з Єгиптом чи перекреслити шлях до дипломатичного врегулювання з Саудівською Аравією, щоб ствердити свою короткострокову радикальну адженду.

І так. У всіх етнорелігійних конфліктах все складно, бо жертвами опиняються в підсумку всі. На відміну від війн між імперіями і їх вчорашніми частинами. Де все доволі лінійно. Вибачте, якщо комусь важко за межами чорно-білої картини світу. Життя складне.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред