Україна - країна непередбачуваного майбутнього. Ми звикли ставити над собою експерименти. Ми пишаємося своєю непрогнозованістю, але ця якість навряд чи належить до наших достоїнств.
Тому що в тій цивілізації, частиною якої ми хочемо стати, прогнозованість вважається перевагою. Договори заведено виконувати. Обіцянки - стримувати. А тому будь-яке демократичне суспільство відрізняє наявність інститутів. Тих самих, що здатні стримати ексцентрику будь-якого каліфа на годину.
Деградація завжди простіша за розвиток. Дурість продається легше, ніж здоровий глузд. Правильні рецепти рідко бувають простими - тому що наш світ складний і правила взаємодії в ньому теж простотою не відрізняються. Жодна країна не застрахована від появи лжепророка. І єдиною перепоною на шляху до цього сценарію можуть стати інститути.
Власне, саме їх захід і намагається будувати в нашій країні. Виділяє під це гроші. Обмінює транш на поліпшення законодавства. Ставить умови, що роблять неможливим обнулення вже створеного. Але раз по раз в офіційного Києва виникає спокуса порушити правила договору.
Можливо, подібне прагнення контролювати одноосібно все - це спадщина українського колоніального минулого. Жителі колонії приречені жити в недовірі. Довіряти тільки знайомим. Призначати тих, кого знаєш. Кумівство - це логіка тих, хто виживає, і вона дісталася нам у спадок. Ми продовжуємо жити у просторі наших дитячих психотравм.
читайте такожФініш Мінського формату: Зеленський оголосив про нові переговори щодо Донбасу з Путіним і БайденомОсобливість у тому, що наші виклики не залишають нам шансів. Нова залізна завіса народжується прямо зараз, і ми приречені жити на лінії вододілу. Російська Федерація не залишить Україну - доки сприйматиме її як частину колективного заходу. А Захід приречений буде відбудовувати власні форпости, інвестуючи в безпеку прикордоння.
Але Україна стоїть не тільки перед погрозами зовнішніми. Є ще й внутрішній фактор. І мова не лише про парламентських адвокатів Кремля та їхніх виборців. Мова про тих, хто готовий заради політичної кар'єри продавати виборцю дурість і про тих, хто готовий цю саму дурість на виборах купувати.
Нас годують розмовами про "зовнішнє управління" не тільки ті, хто обслуговує інтереси Москви. Нас годують ними ще й ті, хто хоче на хвилі протестних настроїв зібрати голоси. А тому будь-яке системне рішення - від приватизації до запуску ринків – супроводжуватиметься критикою з боку людей, зацікавлених у власних кар'єрах більше, ніж у виживанні України.
Соцопитування невблаганні: в суспільстві є запит на достаток і мир. Цілком закономірний запит для країни, втомленої від бідності і від війни. Проблема тільки в тому, що швидких способів вирішення обох завдань просто не існує.
Ключі від миру знаходяться в руках Кремля – і він готовий їх обмінювати лише на капітуляцію України. А ключі від багатства лежать у просторі складних рішень з відкладеним економічним ефектом. Економіка розвивається завдяки створенню правил чесної конкуренції, а не за принципом "відняти і поділити". Але попит на революційні рецепти в країні, травмованій власним "вчора", очікувано високий.
читайте також"НАТО-символ невдачі Москви": у Росії пояснили, чому у Кремля в усьому винна УкраїнаІ можна цілком зрозуміти західних партнерів, які на тлі всього цього намагаються створювати в Україні інститути. Щоб ті служили запобіжником від чужої ексцентрики. Щоб не дозволяли будь-якому українському тріумфатору включати рубильник "ручного управління". Щоб вони були перепоною на шляху бажання політиків проїдати сьогодні - ресурс завтрашнього дня.
Інституційний підхід здатний прибирати людський фактор. Вибудовувати спадкоємність. Система починає бути працездатною незалежно від прізвища першої особи. І вона ж дарує країні передбачуваність, яка здатна вселяти довіру сусідам.
Прості рішення завжди добре продаються. Але проблема в тому, що вони не завжди добре працюють.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
