Десять міфів про Китай, або Чому Москві марно чекати допомоги від Пекіну

Китай - це впливова держава, з якою треба рахуватися. Але при всіх своїх досягненнях це диктатура з економікою, стабільність якої не перевірена тривалою кризою.

Китай
Китай не стане допомагати Росії у війні з Україною / Reuters

Люблю читати міфи про Китай, особливо ті, що вигадала та розповсюджує по світу комуністична партія Китаю. "Китай планує на сто років". "Китай завжди перемагає своїх ворогів в довгостроковому протистоянні". "Китай це завжди оплот стабільності". "Китай прийде порядок наведе". "Зараз Китай має могутню армію і ми (китайці) як підемо - як підемо".

Що це породжує? Парадоксальну віру, в тому числі і в українців, в те, що або Китай ось-ось втрутиться і вставити необхідне: допоможе Путіну і він переможе / анексує Сибір / почне глобальну війну.

Тому давайте трохи про міфи.

Перший. "Економіка Китаю це монстр, який не має собі рівних в світі". Китай реально за останні 40 років зробив квантовий стрибок з рівня Зімбабве з ядерною зброєю до рівня України з ядерними бомбами. По середній температурі по палаті. Є мега технологічні міста та мега технологічні корпорації, а є така голотьба та бідність, яку вам, не багатим європейцям, важко уявити. Міста-примари, звичка їсти все, що може бути перетравлено та найбільший розрив між 10% найбагатших та 10% найбідніших у світі - це саме про це.

Нам, мешканцям Європи, важко навіть уявити масштаби Китаю. І - відповідно - складність та масштаби їх проблем та викликів всередині країни. Китайська економіка - це велосипед, вона стабільна поки їде. Ми не знаємо, що буде з китайською економікою та китайським режимом, якщо країна хоча б опиниться у періоді "застою", я вже не кажу про тривалу рецесію. Тому що кількісно китайська економіка - найбільша, але якісно, "в глибину" - все ще дуже нестійка.

Другий. "Стабільність китайської системи дозволяє робити з його населенням будь що". Чому в Китаї заборонений звичайний Інтернет? Нащо вводиться регулювання через "соціальний капітал"? Чому Компартія так вперто намагається придушити псевдодемократичний Гонконг? Чому намагається тримати більшість населення (і особливо середній клас) "поза політикою" в світі ескапізму?

Бо китайські товариші чудово знають, що "китайська стабільність" - це історичний жарт. Так, іноді китайським режимам вдавалося певний час тримати населення у 100% покірності, але коли китаєць бунтує, то він бунтує на всі 146%. Не треба навіть згадувати стародавні ітерації Китаю. Можна перебрати останні 100-120 років. Китайський народний бунт навіть більш агресивний, жорстокий та хаотичний, ніж "російський". Тому китайські товариші більше за все бояться саме внутрішніх заворушень. І наближають їх, вибудовуючи замість доволі збалансованої автократії авторства товариша Дена чисту персональну диктатуру товариша Сі.

читайте також"Болючі заходи": навіщо Путін хоче затягнути війнуТретій. "Китай планує на 100 років вперед". Або його упорота модифікація "Китайська держава існує 1000-2000-5000 років в одному культурно-історичному та політичному полі". Це окремий поганий жарт. Бо тільки за останні 100 років Китай кілька разів радикально змінив свій курс. Імператорський Китай Цинь. Республіканський Китай Сунь Ятсена.

Диктатура Чан Кайші. Громадянська війна. Перший етап диктатури Мао Цзедуна. Культурна революція - перманентна революційна диктатура. Перезавантаження після смерті Мао. Перезавантаження після подій на площі Тяньаньмень. І кожного разу це дуже різна історія і дуже різна політика.

Четвертий. "Китайська армія могутня і готова до протистояння з Заходом". До парадів та актів демонстрації сили вона може й готова, але достатньо вивчити номенклатуру та історію створення масової китайської зброї, щоб зрозуміти що переважно це доопрацьована радянська зброя. "У них можуть існувати розробки, яким нема аналогів". Ні. Не можуть.

П'ятий. "Китайська наука та технології - передові". Насправді - ні. Є галузі, де китайці мають великі успіхи. Наприклад, в сфері копіювання (крадіння) технологій в Америці, Європі, Японії чи Південній Кореї. Чи навіть у колишньому СРСР. Але нічого революційного у фундаментальній чи прикладній науці Китай досі не дав. Всі китайці, що отримали Нобелівську премію за час її існування, отримали освіту та переважний час працювали у США.

Шостий. "Китай здійснює ефективну культурну експансію і скоро захопить світ!" Китайські корпорації дійсно купують багато мультимедійних компаній у Європі та Америці. А Китай намагається просувати свої наративи в усьому світі, а також впливати на порядок денних в західному мистецтві через важливість китайського ринку. Наприклад, до останніх років в голлівудських фільмах корегували зміст, щоб не образити компартію. Але кілька останніх років тенденцію зламано. Все більше голівудських мейджорів відмовляються корегувати своє кіно заради схвалення КПК та все одно залишаються в плюсі. А китайське кіно ніде, крім Китаю не потрібне. Хоча Китай - це кіноринок №2 у світі.

читайте такожДо капітуляції ще далеко: як Захід хоче змусити Україну підписати "хиткий мир" з РосієюСьомий. "Китай - лідер бунту "нових лідерів" проти "старої Європи та Америки". Простіше кажучи, Китай об'єднає Латинську Америку, Азію, Африку та Росію у священний похід проти панування Заходу. По-перше, після 20 років експансії Китаю в Африці африканські диктатури та демократії стали знову шукати дружби з США та Європою, бо китайський стиль ведення справ - це чистий неоколоніалізм. І він перестав подобатися, коли африканські країни знайшли себе у борговому та економічному рабстві після кількох років дружби. А щодо №2 у Азії - Індії, то там є кілька проблем. По-перше, Тибет, який кожна з країн вважає своєю законною сферою впливу. По-друге, невирішені територіальні суперечки та поки що заморожене протистояння. Крім Індії, Китай має невирішені суперечки з В'єтнамом, якому катастрофічно програв війну 1979 року. Тож не все гладко і тут.

Восьмий. "Війна Росії проти України це частина великої війни Китаю проти західного світу". Тут ми бачимо хибну аналогію. Де Китай = СРСР. І протистояння Китаю та США це протистояння двох антагоністичних систем. Проблема тільки в тому, що ніякого ідеологічного антагонізму рівня "холодної війни" між Китаєм та США нема. Якщо казати марксистськими формулами, то ми бачимо типове протистояння двох капіталістичних наддержав за ринки збуту та ресурси Тобто чергове перевидання імперіалізму. Щоправда, США це демократія, а Китай - диктатура.

Дев'ятий. "Війна Росії проти України це відволікаючий маневр, щоб Китай зміг напасти на Тайвань". В чому китайські товариші не помічені, так це в невиправданому ідіотизмі, хоча останні події в самому Китаї натякають, що рано чи пізно вони перейдуть на це лайно. Захоплення Тайваню потребує десантної операції, співставної з висадкою в Нормандії. Тому політичний та військовий тиск - так. Військове рішення - виключно, якщо складуться обставини. Китай постійно перевіряє Тайвань на міцність. Як і його союзників. Так поки що ніхто не дав слабину.

Десятий. "Допомога Китаю буде вирішальним фактором у протистоянні Росії проти України та союзників, бо Китай нівелює вплив санкцій". Ні, не нівелює. Бо більшість китайських банків та корпорацій вже відмовились від ідеї допомагати обходити санкції. Продажі китайських корпорацій на Заході в рази, часто - в десятки разів, більші в Європі та Америці, ніж в Росії. Ніхто заради російських інтересів ризикувати своїми грошима в Китаї не буде. Радше Китай (як, до речі, і Індія) будуть скуповувати задешево російські ресурси та можливо, активи. Бо це тупо вигідний, хоч і цинічний, бізнес. На чому зароблять непогано.

У якості висновку.

читайте такожЗастій Росії: як Китай і США готові закопати сокиру війниКитай - це дуже сильна (дійсно), впливова держава, з якою треба рахуватися та вибудовувати стосунки, виходячи з інтересів України. Але при всіх своїх реальних досягненнях це - дуже вразлива диктатура з економікою, стабільність якої не перевірена тривалою кризою.

Диктатура, яка замість поступової демократизації (яка логічно виходила з успішної економічної політики 80х рр. 20 ст. - 00х рр. 21 ст.) обрала шлях згортання свобод та розбудови більш централізованої та авторитарної моделі управління. І це врешті - решт доведе країну до внутрішньої кризи. Або при зміні диктатора (Сі теж вже не молода людина), чи в процесі протистояння останньому.

Тому боятися, що Китай прямо зараз стане поруч з Росією чи розв'яже за будь-яку ціну війну з Заходом - дуже марне витрачання нервів, бо це малоймовірний сценарій. Нам треба своє робити. І ніякий Китай Росії не допоможе.

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти