Весь день тільки й розмов про бої за Соледар. Пригожин щосили піариться, що нібито ПВК "Вагнер" ось-ось візьме це містечко під контроль.
Людина-кувалда хоче переконати публіку в тому, що це велика перемога і що він - її автор. Містечко, в якому до війни жило майже десять тисяч осіб, він намагається видати за стратегічно важливий населений пункт, такий собі "новий Сталінград", взяття якого докорінно змінить хід війни.
Що з цього приводу можна сказати? По-перше, не говори гоп, поки не перестрибнеш. Між "ось-ось взяти населений пункт" і "нарешті його взяти" лежить така величезна дистанція, що в неї може поміститися не одне людське життя.
А по-друге, оцінку цьому пригожинському "подвигу" вже дав Путін. Не чекаючи вирішення ситуації в Соледарі він призначив генерал-полковника Олександра Лапіна начальником Головного штабу - першим заступником командувача сухопутними силами РФ.
Три місяці тому Лапін був знятий з посади командувача центральним військовим округом за здачу Лиману. Цьому передувала його публічна і принизлива критика з боку Кадирова і Пригожина.
Хочу зауважити, що Путін взагалі важко розлучається з людьми і потрібні воістину жахливі промахи, щоб Путін так демонстративно позбувся такого високопоставленого генерала. Тим більше якщо врахувати, що в липні він надав Лапіну звання Героя Росії за взяття Лисичанська.
Також добре відомо, що Путін не любить піддаватися на публічний зовнішній тиск і якщо когось із його чиновників відкрито критикують, можна бути впевненим: найближчими місяцями цьому чиновнику нічого не загрожує.
І тому звільнення Лапіна відразу після його критики Кадировим і Пригожиним було чимось абсолютно неординарним і могло означати тільки одне: Путін дав цим двом "полководцям" карт-бланш. І поклав на них усі свої надії. Адже очевидно, що таким демонстративним кроком він протиставив себе армії і показав, хто тепер в Росії може впливати на відставку і призначення командувачів військовими округами. І це були не Герасимов з Шойгу.
Напевно ці два "великі воїни" переконали тилового щура Путіна в тому, що вони (тільки дозволь, царю!) принесуть йому перемогу. Головне - щоб їм не заважали і дали їм все, що потрібно. А вже вони, зі своїми диво-богатирями гори звернуть і укрів - рознесуть в пух і прах. Путін їм і повірив. А як не повірити, якщо у самого немає ніякого військового досвіду і освіти, а правди йому ніхто не скаже?
І ось три місяці вони "перемагають". Першим зрозумів, що все пішло не так, як воно планувалося, що "гирі не золоті", і що на цьому шляху він не знайде собі військової слави, Кадиров. І якось бочком-бочком потихеньку відвалив назад в Інстаграм і звідти тепер віщає у своїй звичайній манері, вже не обіцяючи нічого конкретного, а просто загрозливо потрясаючи кулаками на адресу абстрактного Заходу, і, по суті, нічим не відрізняючись тепер від Дімона Медведєва.
Пригожин тримався довше. В принципі воно і зрозуміло: у Кадирова є залізобетонна посада і він завжди може повернутися в Грозний і зайнятися своїми безпосередніми службовими обов'язками глави Чечні. А куди з тих висот, на які він необачно забрався, повертатися Пригожину? У кухарі? Ні... навряд чи йому тепер дозволять загубитися на кухні у Путіна.
На відміну від Кадирова, він накоїв стільки справ, що його вже навіть у в'язницю не приймуть. Його навіть в морг не візьмуть, так сильно він наслідив. По-перше, він порушив всі мислимі закони, завербувавши в свою приватну армію (що саме собою - злочин) ув'язнених, пообіцявши їм від імені Путіна помилування (юридична чистота цих дій не обговорюється, право тут навіть не ночувало). По-друге, він ввів в цій ПВК безсудні страти, причому в жахливих, середньовічних формах. По-третє, він відкрито цим хвалився. І по-четверте, і по-п'яте, і сто двадцять п'яте…
Коротше, цей діяч накоїв вже на десяток довічних. І єдине, що могло його врятувати - це серйозний успіх на фронті. Ось тоді він - молодець, а переможців, як відомо, не судять.
Він спочатку взявся штурмувати Бахмут. Вже навіть не знаю, скільки він його штурмував, чи то п'ять, чи то навіть шість місяців. І нікуди в результаті він не просунувся. Спочатку у нього був поганий Лапін. Ок, зняли Лапіна. Потім у нього "підором" став Герасимов. Це теж йому зійшло з рук. Потім, розповівши, що в Бахмуті "500 ліній оборони" і його взяти важко, він перемикнувся на Соледар.
І ось зараз він продає Путіну "ось-ось взяття" Соледара як таку грандіозну перемогу, заради якої Путіну потрібно пробачити йому всі репутаційні витрати з кувалдою та іншими фокусами, втрату десятків тисяч бійців і безліч грошей, витрачених на зброю і боєприпаси. І ще Путін повинен пробачити йому потенційний конфлікт з армією, в який Пригожин його затягнув.
І Путін це не купує. Не дочекавшись взяття Соледара, він повертає Лапіна і демонстративно призначає його на посаду з підвищенням. Це плювок в морду Пригожину і одночасно - відповідь на питання, як в Кремлі оцінюють можливе взяття Соледара і якого значення вони надають цьому "успіху". Відповідь - ніякого. Тобто оцінюють його цілком тверезо.
Що ж робить тепер Пригожин? Він починає розсипатися в компліментах українській армії. Він хвалить її бійців за мужність і стійкість. Нагадаю, що до цього він несподівано позитивно говорив про Зеленського.
Провалитися мені крізь землю, але як це оцінювати, якщо не заклик до діалогу? Тобто розуміючи, що на своїй, російській стороні за всі свої витівки він скоро стане об'єктом для полювання (причому не виключено, що в прямому сенсі цього слова), він подає маячки українським візаві: я відкритий до діалогу, я нормальний хлопець, зі мною можна розмовляти.
Які будуть ваші умови? Що ви мені можете запропонувати? Що ви кажете? В обмін на що? Ну, я не знаю... я багато чого можу. А що б ви конкретно від мене хотіли? Для мене немає заборонених тет, все обговорюється... поговоримо як бізнесмени. Сподіваюся, ви розумієте, що я маю на увазі?
А з іншого боку, він, звичайно, зробив Путіну величезну послугу. Він зібрав по всіх російських в'язницях і зонах повний людський шлак і угробив його в безглуздих штурмах малозначних населених пунктів, відволікаючи і змушуючи втрачати солдатів, час і ресурси українську армію. І виграв для Путіна як мінімум три місяці підготовки резервної армії. Адже якби не ці його атаки, то ЗСУ вже давно розвинули б наступ на Кремінну і Сватове і звільнили б половину Луганщини.
А можливо заради цього йому і прощалися всі його мистецтва? Хоча історія з Лапіним не підтверджує цієї теорії. Лапін і Герасимов не пробачать Пригожину такого удару по їх авторитету. В армії такі речі неприпустимі. І генерал, який зніс таку образу - не зможе нею командувати. Думаю, Пригожин це розуміє. Тому і розсипається в компліментах українцям.
А може його використовували в темну? І тепер "мавр зробив свою справу, мавр може йти..." Повинен же, нарешті, "Новачок" хоч когось вбити?
Коротше, х/з. Одне я знаю твердо: 20 січня черговий Рамштайн. І там будуть прийняті всі потрібні рішення. Рішення, які поставлять крапку в цій війні. Причому вже цього року. І ця крапка буде стояти в тому місці, де ми хочемо. А не там, де хоче Путін. Вся логіка останніх тижнів говорить про це.
І як може бути інакше, якщо наша справа праведна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
