Донбас і Мінськ-2 - тільки привід: чого насправді хоче Росія

Є один момент, який у нас дуже сильно недооцінюють в ситуації з РФ.

Сутичка між США і Росією - це не тільки про Україну, а набагато більш глобальний процес, ніж це здається в нашому україноцентричному просторі.

Володимиру Путіну глибоко плювати на Україну і те, що відбувається тут. Для нього всі танці навколо Штатів і Женевських "діалогів про безпеку" мають глобальне, принципове значення, в якому "українське питання" - лише один з елементів гри.

Для російського політичного керівництва переговори з США - це їхній шанс змусити Захід переглянути підсумки "холодної війни", внести зміни до європейського порядку, в якому в 1980-1990-х була закріплена чільна роль західних структур. У Кремлі вважають, що зараз настав унікальний момент кинути виклик цій системі і форсувати її трансформацію, включивши туди РФ - те, що Путіну не вдалося зробити за 20 років його правління.

Україна тут виступає в якості формального приводу і, в разі чого, простору для проектування сили. Донбас і Мінськ-2 насправді не так хвилюють Путіна, як бажання продавити для РФ більш прийнятну роль в новому балансі сил, який зараз буде складатися між Заходом і Сходом у міру дедалі більшого переходу до багатополюсної системи міжнародних відносин.

Це означає, що навіть домовленості по Мінську-2 не гарантують того, що ми раптом зникнемо з радарів Росії, або що нами не будуть більше торгуватися в своїх інтересах зовнішні гравці. Тому що боротьба йде не за Україну, а за майбутнє європейського і світового порядку з урахуванням останніх зрушень у міжнародній політиці.

А ось україноцентрична риторика США, на мій погляд - це якраз спроба Вашингтона звузити рамку переговорів з РФ, представити рішення "українського питання" як фінальну точку запущеного Путіним процесу переговорів, бо Заходу говорити про коригування власної системи безпеки, зрозуміло, не хочеться, тим більше під тиском.

читайте такожТиск на Україну і реалізація "Мінська" по Донбасу: у Росії вибухнули вимогою до СШАБудьте впевнені, за тим, що відбувається між РФ і США стежать далеко не тільки лише в Європі, стурбованій ризиком сепаратних домовленостей двох країн, а й в інших столицях, де теж в якійсь мірі поділяють претензії Москви до існуючого світового устрою.

Це стосується і Туреччини, яка зараз не просто так позиціонує себе як потенційний посередник для врегулювання протиріч між США і РФ, і Ірану, який бачить для себе розширену роль як мінімум в євразійських справах (особливо після вступу в ШОС), і ОАЕ, які взяли курс на розширення своєї геополітичної периферії і ролі у світовій логістиці, і Індії з Китаєм, і купи інших регіональних держав.

Тому, не варто розглядати те, що відбувається як тільки проблему України.

читайте такожЗагрози Україні не буде, якщо Київ піде на запуск "Мінська": РФ вибухнула ультиматумом ЗаходуІ питання ставити не "Мінськ-2 або не Мінськ-2", а якою ми бачимо свою роль в майбутньому регіональному порядку як мінімум? Яка ми держава по відношенню до нового балансу сил, який зараз буде формуватися в залежності від дій ключових країн світу?

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред