Дві головні цілі РФ на міжнародній арені

Росія з радістю підтримає спалах насильства на Балканах, військову ескалацію в Тайванській протоці, розгойдування ситуації в Карабасі.

кремль
Кремль продовжить грати на антизахідних настроях/ profmedia.by

Зовнішня політика РФ на даний момент підпорядкована двом цілям, які необхідно досягти в короткостроковій перспективі, щоб взяти гору або створити видимість перемоги над Україною.

Перша мета - утримати не-західні держави в таборі нейтральних країн. Це план мінімум, який влаштовує Москву, залишаючи їй простір для маневрів на міжнародній арені і можливості компенсувати стагнацію із Заходом розвитком відносин з іншими регіонами.

Друга мета - перетягнути не-західні держави на свій бік. Але тут мова не йде про те, щоб ці країни повністю і цілком підтримали дії РФ в Україні і почали надавати військову допомогу. Вже всім ясно, що цього не буде. Зусилля спрямовані на те, щоб переконати ці країни допомагати РФ у певних переважно не-військових секторах. В основному, мова йде про підрив західного санкційного режиму, шляхом створення механізмів або для обходу санкцій, або для нівелювання їх ефекту, або для компенсації за рахунок знаходження альтернативного постачальника того чи іншого ресурсу.

І тут хотілки РФ можуть відрізнятися, а відповідно, і їх переговори з різними країнами. Наприклад, якщо Туреччина або Казахстан цікаві Росії як потенційні величезні транзитно-логістичні хаби, то в ОАЕ можна використовувати компанії-прокладки для обходу фінансових обмежень, Іран цікавий для військово-технічного співробітництва та збереження регіональних позицій, а Китай, Індія, Афганістан, Бангладеш і інші розглядаються як альтернативні покупці російських енергоносіїв замість західних, які через кілька років перейдуть до інших постачальників.

Одним з головних інструментів впливу на ці країни є гра Росії на їх антизахідних настроях. Не варто вважати, що "антизахідництво" в цих регіонах — це винахід Кремля або відображення проросійських настроїв. Зовсім ні. Це помилки, які ми постійно допускаємо, коли намагаємося комунікувати з не-західним світом. Їх антизахідні настрої обумовлені історією, амбіціями, націоналізмом і особливостями внутрішньої політики. Росія лише ними маніпулює в своїх цілях. Однак вони реальні, і дуже сильно впливають на позицію цих країн і їх суспільств. Особливо це стосується тих, хто хоче відігравати більш самостійну та активну роль у міжнародних справах. РФ просто робить вигляд, що дає їм таку можливість.

Слабким місцем нинішнього позиціонування РФ є той факт, що вони політично токсичні, а в Україні діють також, як діяла будь-яка інша імперія в тому ж Близькому Сході чи Африці, як діяли в окремих випадках США, яких у Кремлі так люблять критикувати за помилки минулого. Цим Україна повинна користуватися, пояснюючи не-західним країнам, що ми з ними маємо набагато більше спільного, ніж їм здається, а Росії за великим рахунком плювати на їхні інтереси і стабільність.

Нарешті, треба пам'ятати, що не існує ніяких "проукраїнських" або "проросійських" держав і урядів. Всі виходять з набору своїх особистих, державних інтересів, переконань і упереджень. І, наприклад, відмова вводити санкції проти РФ, може і зовсім не бути пов'язаною з Україною, а з політико-ідеологічним сприйняттям боротьби Заходу і РФ або бажанням підтвердити свій суверенітет принциповим рішенням відокремитися від усіх і зайняти нейтралітет.

Ключове, що треба знати: у кожної з цих країн є що втрачати, і у кожної є свій фактор, який змушує їх бути обережними у відносинах з РФ. Наприклад, у Китаю це стурбованість потрапити під санкції, а у Ірану — віра в успіх "ядерних переговорів" з США. Відповідно, в наших інтересах ці фактори зберегти, щоб нейтральні держави могли зберігати маневреність і тримати нейтралітет, який нас теж влаштовує.

А завдання РФ тут - зруйнувати ці фактори, зробити їх неактуальними, щоб загнати ті ж Іран і Китай в такі умови, які підштовхнуть їх до ще більшого дрейфу в бік конфронтації із Заходом і США.

З цієї причини Росія з радістю підтримає спалах насильства на Балканах, військову ескалацію в Тайванській протоці, розгойдування ситуації в Карабасі або провал переговорів США та Ірану щодо ядерної програми, що спричинить за собою посилення санкцій проти Тегерана, а значить зажене його в рамки, де у іранців не буде більше стимулу стримуватися і бути обережними в контексті війни Заходу і РФ.

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти