Детант. Красиве французьке слово, яке було в ходу п'ятдесят років тому. Позначало "розрядку" між Заходом і Радянським Союзом, що почалася в кінці шістдесятих.
Цій політиці не завадило навіть радянське вторгнення в Чехословаччину в 1968 році. Президент США Джонсон вже у вересні того року говорив про те, що "ми сподіваємося, що ця невдача не матиме тривалих наслідків". А прем'єр-міністр Франції Мішель Дебре і зовсім називав придушення Празької весни "неприємним інцидентом".
читайте такожСуперечка через борги і спадщину СРСР: Київ звинуватив Путіна в маніпуляціїПізніше в своїх мемуарах європейські та американські політики почнуть перекладати відповідальність один на одного. Кіссінджер напише, що це Європа тиснула на США, наполягаючи на угодах з СРСР. А європейські дипломати стануть кивати на те, що Вашингтон прагнув заручитися допомогою Москви для того, щоб вийти з в'єтнамської кризи. Чехословаччина була залишена на самоті.
П'ятдесят років тому Захід відмовлявся розуміти Радянський Союз. Хоча різниця проявлялася навіть на термінологічному рівні. Європа і США розуміли політику детанта як політику розрядки. У той час як радянські партійні словники визначали її як "результат неухильного зміцнення позиції країн соціалізму" і "поразку сил імперіалізму".
При цьому Радянський Союз в той момент зовсім не був на піку своєї потужності. Економічні реформи, проголошені після зміщення Хрущова, залишилися на папері. Спад фіксувався навіть в офіційній статистиці. Дисидент Володимир Буковський писав про те, що все це доповнювалося ще й політичною кризою: "здавалося, ще трохи — і влада відступить, відмовиться від саморуйнівної впертості... Цілі народи загрожували прийти в рух, і це ставило під загрозу вже саме існування останньої колоніальної імперії".
Розрядка була потрібна і радянському керівництву. Москві був потрібен перепочинок і допомога Заходу для того, щоб залатати "вузькі місця" в економіці. При цьому в США сприймали адміністрацію Брежнєва як "технократів" і "менеджерів", яким потрібно допомагати в боротьбі проти табору радянських "ідеологів". А для цього Кіссінджер пропонував огорнути Радянський Союз "павутиною спільних інтересів" і приборкати тим самим його прагнення до експансії.
читайте такожПутін висунув Україні нову претензію: згадав про борги і майно СРСРВсі наступні десятиліття в Сполучених Штатах і Європі звучали заклики займатися економікою, а не політикою. Ділові кола вимагали не обмежувати торгівлю з соцкраїнами. Закликали допомагати Союзу розвідувати і освоювати енергетичні родовища. Вони бачили СРСР як звичайну державу, яка зосереджена на економічному розвитку. У той час як кожен крок Москви був продиктований політикою.
Через сім років - в 1975 році - Захід і СРСР підпишуть Гельсінський акт. Він фіксує межі, що склалися після Другої світової. Радянський Союз підтверджує свою європейську зону впливу. Західні банки все більше дають в борг Москві. До 1978 року СРСР встиг отримати на Заході вже 50 мільярдів доларів. 80% радянського поліетилену і 75% хімічних добрив виробляються завдяки імпортним поставкам. За допомогою американського обладнання Москва будує КАМАЗ. Радянські вчені їдуть в США за обміном.
Сімдесяті роки - це Союз-Аполлон. Поставки в СРСР стратегічного обладнання. Наступ на дисидентів. Радянський Союз озброює кубинців і відправляє в Анголу та Ефіопію. Вихідці з "острова Свободи" стають соціалістичним іноземним легіоном. У свій актив Москва послідовно записує В'єтнам, Лаос, Кампучію, Мозамбік, Гвінею-Бісау і Ефіопію.
У грудні 1979 року Радянський Союз приймає рішення про вторгнення в Афганістан. Все відбувається за тим же сценарієм, який за десять років до цього був випробуваний в Чехословаччину. "Запрошення", захоплення аеродрому, десант, введення армії. Ми звикли вважати, що саме це стало початком кінця. Що саме Афганістан призвів до санкцій, ізоляції та перемоги над імперією зла. Але справедливості заради варто нагадати, що спочатку санкції адміністрації Картера зводилися лише до ембарго на постачання додаткового зерна (крім вже передбаченого контрактами) і бойкоту Олімпіади. Причому в Європі ці обмеження Вашингтона підтримав лише Лондон. Інші столиці спочатку постаралися знову забути про "неприємний інцидент".
Ми всі - заручники нашої пам'яті. Вона згладжує кути і виморює цілі глави. Дороги здаються прямими, а причинно-наслідкові зв'язки – безперечними. Насправді - аж ніяк не завжди.
Наше минуле здатне багато чому навчити. Якщо хтось зважиться в нього зазирнути.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
