Як РФ загрузла у війні проти України

27 січня 2026, 08:10
163
Політику Фінляндії довго називали прикладом нейтральності та балансування "малої країни" між глобальними "тектонічними плитами" — "великими державами".
Зеленський, Санду
Зеленський і Санду / Колаж: Главред, фото: УНІАН, t.me/V_Zelenskiy_official

Досягти стратегічної мети "в тіні поркупіна/голкошерста".

Політику Фінляндії довго називали прикладом нейтральності та балансування "малої країни" між глобальними "тектонічними плитами" - "великими державами".

Насправді, приклад Фінляндії - це зразок довгої політичної волі та геополітичної мімікрії.

відео дня

Коли місцеві політичні еліти не кричать на кожному кроці про європейську інтеграцію, а поступально рухаються в цьому напрямку і терпляче чекають на появу свого історичного шансу або вікна можливостей.

Фінляндія двічі "зловила" такий шанс:

- у 90-ті роки, вступивши в ЄС на тлі розпаду СРСР і ослаблення РФ, поглинутої внутрішнім політичним конфліктом і чеченською війною;

- у 2022-му - ставши членом НАТО, коли РФ "застрягла" у війні проти України.

Але не Фінляндією єдиною.

У нас на порозі унітаристичний проект Румунії та Молдови.

Тут згадується грудень 2021 року, коли на тлі підготовки РФ до війни президент Молдови Марія Санду заявила:

"Згідно з Конституцією країни, ми - нейтральна держава.

Такої ініціативи (вступу до НАТО) зараз немає.

Ми ні для кого не представляємо військову загрозу. Ми виступаємо за мир...

Як я говорила і раніше, ми поважаємо вибір інших країн і чекаємо, що й інші країни поважатимуть наш вибір.

І те, що ми поглиблюємо і надалі будемо зміцнювати відносини з ЄС, не означає, що ми не зможемо вести конструктивний і прагматичний діалог з Росією.

І серед країн ЄС є держави, які підтримують добрі відносини з РФ".

Слова Санду щодо РФ - це класичний приклад геополітичної мімікрії.

Вони стали своєрідним громовідводом, що відводить від країни потенційні зовнішні загрози.

При цьому Санду не можна запідозрити в озвучуванні "кремлівських наративів", оскільки вона є цілком і повністю прозахідним, навіть можна сказати, проамериканським політиком: довгий час працювала в представництві Світового банку в Кишиневі та радником виконавчого директора СБ у Вашингтоні.

Зауважимо також, що у Молдови є "своє ЛДНР" у вигляді Придністров'я (ПМР) і база російської 14-ї армії в Тирасполі.

А також понад 200 тисяч жителів ПМР, які прийняли російське громадянство.

Молдова свого часу пройшла через кривавий конфлікт і застосування російської військової сили генералом Лебедем.

До речі, президент України Ющенко зустрічався з невизнаним президентом ПМР Смирновим і пропонував свій план врегулювання конфлікту, згідно з яким Придністров'я отримувало право на прапор, герб, державну російську мову і право вето на унітаризм, тобто об'єднання Молдови і Румунії.

У 2005 році Ющенко (якого також важко запідозрити в симпатіях до Москви) запропонував свій план врегулювання придністровського конфлікту - "врегулювання через демократію".

План передбачав:

- проведення в Придністров'ї виборів місцевої невизнаної Верховної ради;

- прийняття Молдовою закону про спеціальний статус Придністров'я;

- право ПМР на свій прапор, герб, гімн;

- три державні мови (молдавська, російська та українська)

- і найголовніше: фіксувалося право Придністров'я на вихід зі складу Молдови в разі, якщо вона об'єднається з Румунією (право вето на геополітичні зміни статусу держави).

До речі, з плану прибрали вимогу про виведення російських військ з регіону.

На зустрічі президента України Ющенка і невизнаного президента Придністров'я Ігоря Смирнова говорили про проведення в ПМР "прозорих виборів відповідно до міжнародних стандартів".

На підставі пропозицій Ющенка, парламент Молдови прийняв закон про спеціальний статус Придністров'я, відповідно до якого Верховна рада ПМР отримувала умовну політичну легітимність.

До речі, і знаменита формула щодо врегулювання конфлікту в Придністров'ї називалася "5+2", де ПМР і Молдова виступали як сторони переговорів, Україна, ОБСЄ і РФ - як посередники, а США і ЄС - як спостерігачі.

Зазначені вище пропозиції у нас, до речі, сприйняли б як національну образу і зраду.

Але Молдова реалізувала свій "недомінск" і там вже багато років ніхто не стріляє і не гине на фронті.

У чому полягає національна стратегія Санду?

1. Мирний розвиток Молдови в моделі співіснування з ПМР: "ви самі по собі, ми самі по собі, ніхто не заважає один одному".

2. Вступ до ЄС як дійсно реальна мета, що не призводить, з одного боку, до геополітичної кризи між РФ і Заходом, з іншого - забезпечує вимоги національної безпеки.

3. Формальна відмова від вступу до НАТО, щоб запобігти дестабілізації крихкої рівноваги (при цьому, ця мета реалізується таємно).

У підсумку, поступальне зміцнення молдавської державності між Сциллою і Харибдою, тобто в коридорі між США і РФ.

Простими словами: заморожування військового протистояння, євроінтеграція без вступу до НАТО, раціональність і прагматизм у відносинах з усіма.

Зараз Молдова максимально близька до реалізації унітарного проекту з Румунією, тобто до об'єднання з нею.

Ще п'ять років тому подібний проект вважався практично неможливим.

Але зараз він більш ніж імовірний.

Виходить, що Кишинів транзитом через Бухарест стає учасником і ЄС, і НАТО.

І це відбувається тому, що РФ загрузла у війні проти України. Тобто Молдова певною мірою повторює фінт Фінляндії.

Чому Молдові та Фінляндії вдаються такі складні проекти? Запорука успіху - їх обмежені геополітичні параметри.

Невеликий потенціал - це помірні, тобто реальні амбіції. Є усвідомлення того, що стратегія малої держави повинна максимально враховувати існуючі геополітичні реалії.

На постаменті пам'ятника автору теорії "фінляндизації", президенту Фінляндії Паасіківі, який прийшов до влади після Маннергейма, написані його слова:

"Усвідомлення реальних фактів є основою будь-якої політики".

З іншого боку, інший тип держави ("не велика і не мала") може стати заручником свого потенціалу, коли цей потенціал недостатній, щоб перемогти, і занадто великий, щоб піти на болючий компроміс.

Якщо унітарний проект Молдови та Румунії буде реалізований, то біля наших кордонів з'явиться вже кілька геополітичних кластерів, таких як неоосманський проект Туреччини, який поки що спрямований у бік Центральної Азії, Південного Кавказу та Близького Сходу; польський проект лідерства в Центральній і Східній Європі; і проект România Mare - Великої Румунії.

Союзну державу РФ і Білорусі - це фактор, який виник 20 років тому.

З урахуванням цих реалій, ще більше посилюється важливість правильного геополітичного позиціонування і вибору найбільш ефективної проектності для України.

Про персону: Олексій Кущ

Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе у Києві, працює в Аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці у Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.

Джерело

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред

Новини партнерів
Реклама

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти