Почитав підсумки року від всяких добрих людей. Всі адекватні люди на різні лади повторюють одне і теж: за об'єктивними показниками стало краще, але відчуття – що гірше.
Прям як з фальшивими ялинковими іграшками: виглядають як справжні, а радості не приносять.
Основний підсумок 2023 р. – у нас з'явився невеликий запас міцності.
Мінімальний, хиленький. Але є елемент передбачуваності, є можливість планувати, є варіативність. Порівняно з 2022 р. – просто розкіш. У 2022 році ми регулярно долали прірву у два стрибки. І це виходило, тому що інших варіантів не було.
Весь сьогоднішній розгул рефлексії і дискусії про внутрішні трансформації якраз тому, що стало трохи краще.
Всі ці нариси Кремля про готовність вести війну багато років до перемоги за всяку ціну - якраз доказ, що швидко вони з нами зробити нічого не можуть і самі це розуміють. При цьому стикаються з колосальними витратами і зростаючими ризиками (активний пошук внутрішніх ворогів і репресії проти "голих вечірок" - тому підтвердження).
Тому тиснуть на психіку і хочуть усіма силами спровокувати внутрішню дестабілізацію в Україні.
А ось і ні.
Мінімальне завдання на наступний рік (необхідно, але недостатньо) – зменшувати розрив між тим, де зовсім погано, і середніми показниками, тим самим їх покращуючи.
Тому що великі розриви - це ґрунт для внутрішніх розколів, на яких гратимуть росіяни для дестабілізації. Стравлюючи тих, кому на війні гірше, проти тих, кому теж погано, але трохи краще. На прикладі Харкова я це нещодавно описав. Останні обстріли лише підтверджують актуальність.
Однак будь-які рухи тіла всередині України - це з розряду "недостатньо". Це продовження війни на нашій території. Менше жертв і руйнувань – це все одно наші жертви і руйнування у нас. Це поліпшення негативної програми: добре, правильно, але мало.
Частину колективної рефлексії, яка зараз спрямована на внутрішні проблеми, наступного року варто спрямувати на пошук і втілення рішень - як максимально перенести війну на територію противника.
Тут два очевидних вектора: працювати з західними аудиторіями (ті ж санкції – це війна на території противника) і працювати з росіянами. Вважаю, що братній російський народ і росіян в цілому потрібно охопити більшою турботою, вони здатні на більше у себе в РФ.
Загалом, без нашої допомоги вони з нами не впораються. А ми їм допомагати не будемо. А зовсім навпаки. Адже так?
Тому у нас все буде добре, хоч і не відразу. А у них - все погано.
Бережіть себе.
Хто такий Олексій Копитько
Радник міністра оборони, блогер, журналіст. Проживає у Харкові. Активно коментує в соцмережах події, що відбуваються в країні і світі. Працював координатором проєкту "Флот-2017". До цього обіймав посаду заступника голови правління Українського центру розвитку музейної справи.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
