Момент істини: чи отримає Україна статус кандидата на вступ до ЄС

Так отримаємо ми цього місяця статус кандидата на вступ у ЄС чи ні? Це момент істини саміту ЄС 23-24 червня.

Євроінтеграція сама по собі позитивно впливає на правову систему України та економічний розвиток країни. А також на соціальні та міжкультурні процеси.

А сам процес - це від підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС 1994 і до Угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі 2014 р., а тепер і далі до отримання статусу кандидата на вступ у ЄС. Власне, саміт має це й розглянути.

Перша рубіжна дата - 17 червня, коли Єврокомісія має затвердити висновок готовності України до членства після того, як ми заповнили дві частини опитувальника.

Треба сказати, що українська дипломатія, Президент Зеленський, профільний віце-прем'єр Стефанишина, міністр Кулеба, інші урядовці дійсно добились вражаючих проривів у консервативному середовищі євробюрократів та керівництва окремих держав. Те, чого не вдавалось тривалий час Ющенку і Порошенку.

Для прикладу, українська заявка на вступ вже розглядається з відступом від прискіпливих процедур і основного договору ЄС. Угорщина також підтримала вступ України. Суттєво пом'якшили свою позицію Австрія та Франція. Франція нещодавно тестувала "симуляцію членства" для України. Німеччина більш-менш схильна підтримати Україну (можливо в якості компенсації своєї повільності у наданні зброї).

Наразі є два проекти висновку. Перший (назвемо його "бліцкриг") - Україна отримує статус кандидата, а потім проводить зміни та реформи. Другий (називаю його "хоровод") - спочатку реалізація змін та реформ, і лише згодом - статус кандидата.

Не поспішав би називати план "хоровод" великою поразкою, як це подають деякі ЗМІ, оскільки його затвердження стане якісним стимулом для реалізації швидких змін навіть в умовах воєнного часу. Але ми ж хочемо все і зразу.

У медіа називаються три головні країни-противники євроінтеграційного бліцкригу України - Нідерланди, Данія і Швеція. Зараз у соціальних мережах можна побачити серед експертів непоодинокі критичні випади в бік цих країн, але треба глибоко розуміти суспільну атмосферу, що панує в них перед тим, як огульно звинувачувати.

читайте такожОстанній цвях у труну СРСР-2: чому Німеччина і Франція гальмують вступ України до ЄСЦі три країни сумніваються в інституціях протидії корупції, захисту демократії, верховенства права та захисту меншин.

До речі, є ще геополітичний контекст проблеми швидкісного просування України до ЄС - балканські країни, які також претендують на вступ і не можуть розраховувати на таку динаміку уваги. Мова йде про Чорногорію, Північну Македонію, Албанію, Боснію і Герцеговину, Косово, Сербію.

А ще є Молдова і Грузія. Відверто кажучи, нам корисніше було б євроінтеграційно рухатися самостійно, бо виглядає, що наші партнери з "Асоціативного тріо" дуже вдало користуються українсько-російською війною для реалізації своїх амбіцій, причому не спішать проявити антиросійську спрямованість в діях, особливо Грузія.

Ну і декілька стратегічних обрисів та міркувань. На перспективу, як-то кажуть.

Багато українців, хто наразі необачно виступає за вступ України в ЄС взагалі не розуміє, до чого це може призвести, бо міркує геополітичними кліше і власним сприйняттям Європи як казково-прогресивного культурного і надрозвинутого простору.

Однак, потрібно зазначити, що євроінтеграція в умовах нашої війни з РФ стає чи не найбільш позитивним ідейним проектом майбутнього, що компенсує нам теперішній біль втрат. Якщо не буде чіткого позитивного сигналу щодо членства, це буде розтлумачено як "кидок", пропозицію виживати з лютим ворогом самим, невіра в нашу перемогу.

Коли Україна стане членом Європейського Союзу, вона ґрунтовно обмежить свій національний суверенітет. Хоча, в українських реаліях поява брюссельської цивілізованої бюрократичної надбудови над українською політичною верхівкою може на перших порах стати стримуючим фактором для природньої нам топ-коррупції та тіньової економіки.

До речі, всі євроскептичні тенденції останніх років пов'язані з трендом несприйняття засилля європейської бюрократії з її напівсоціалістичними моделями розподілу благ, квот і проблем. Останні промовисті приклади - Греція, Польща та Угорщина, які пішли на тотальне протистояння із Брюсселем.

Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред