Путін зустрівся зі своєю ручною Радою з прав людини. Опустимо виступ його голови Фадєєва. Ця дресирована мавпа Путіна вже багато років тільки й робить, що лиже йому зад. Набагато цікавіший виступ самого Путіна.
З цього виступу ми дізналися, що, по-перше, війна Росії з Україною йде вже давно, з початку 2014 року. І почала її не Росія, а Україна. По-друге, ми дізналися, що це все-таки війна, а ніяка не "спецоперація". І по-третє, Путін вважає, що ця війна йтиме довго.
Крім цього, він, змовницьки підморгуючи, повідомив публіці, що Азовське море стало внутрішнім морем Росії, і дав зрозуміти, що, на його думку, нові території, які захопила Росія за ці дев'ять місяців, роблять недоречним питання про доцільність його затії зі "спецоперацією".
І ще він повідомив, що ризик ядерної війни зріс за останній час, і знову довго і двозначно говорив про умови, за яких Росія може першою застосувати ядерну зброю.
Коротше, Путін виступив у своєму фірмовому стилі: укотре закреслив всі попередні свої слова і видав нові тези, яких тепер триматиметься офіційна російська пропаганда до тих пір, поки Путіну не прийде в голову дезавуювати і їх, видавши наступні.
Путін вже не хоче бути ні послідовним, ні логічним, ні переконливим. Він просто говорить те, що потрібно саме зараз для обґрунтування того, що він робить в даний момент. Потім, коли це стане непотрібним, він легко змінить свою позицію і буде з тим же виразом обличчя говорити діаметрально протилежне, якщо в той момент це буде вигідніше.
І щоразу це робиться з таким виглядом, що він саме цієї точки зору завжди і дотримувався. І що немає потреби коментувати зміну позиції, оскільки ніякої зміни зовсім немає. І він чесний і здоровий хлопець, який дотримується простих і чітких принципів.
Він довгий час стверджував, що Росія не сторона конфлікту на Донбасі і що це внутрішня справа України. Саме тому він наполягав на тому, щоб Мінські домовленості Київ підписав із самопроголошеними "ЛНР-ДНР", а не з Росією. Всі ці "іхтамнети" та інші "покупки у військторзі" були риторикою в руслі саме цього підходу.
І тут, раптом, просто повний розворот на 180 градусів: виявляється, рішення Києва силовим чином вирішити проблему сепаратизму на Донбасі (навіть якщо допустити, що воно було спочатку, а рейд Гіркіна - потім) - це і було оголошенням війни Росії. Що таке?
І найсмішніше (або обурливе - як кому зручніше), що, за задумом Путіна, слухачі повинні схвально кивати і при цьому примовляти: "так і є, вірно, так воно все і було... ось тоді-то укропи на нас і напали. Ось жеж сволочі! Агресори! Бий їх!" І слухачі, прекрасно знаючи, чого чекає від них начальство, саме так і зробили: схвально закивали і почали схвально гудіти.
Але оскільки я не сиджу разом з його слухачами і мені немає потреби йому піддакувати, я все-таки запитаю (зрозуміло - повітря): а коли ти вводив війська в Чечню в 1999 році, ти кому війну оголошував? Туреччині? Саудівській Аравії? НАТО? Кому? Там, серед чеченських бойовиків, була деяка кількість підданих саудівського і йорданського королів. А на багатьох з них були натовські черевики і куртки. І вони користувалися виробленими на Заході радіостанціями. Отже, ти воював з Саудівською Аравією, Йорданією і НАТО?
Ну а як інакше? З чого Україна повинна була зробити висновок про те, що своїм рішенням про введення військ на Донбас (який ти багато разів і тоді і потім визнавав суверенною територією України!) вона виявляється, оголошує війну Росії! І раз так, то чому ти про це стільки років мовчав? Чому не повідомив, що вважаєш Росію з 2014 року такою, що перебуває у стані війни з Україною?
Або ось твоя теза про те, що в 2014 році в Україні стався державний переворот і починаючи з цього моменту влада в Україні нелегітимна. Але дозвольте! Я ще не вижив з розуму і я прекрасно пам'ятаю, що Росія у 2014 році визнала Порошенка президентом України.
Я навіть можу сказати коли це сталося: 12 червня 2014 року. У цей день на сайті Кремля з'явилася інформація про те, що між Путіним і Порошенком відбулася телефонна розмова. І в цьому повідомленні Порошенко названий президентом України. І трохи пізніше виступив Лавров і сказав, що так, ми офіційно визнаємо Порошенка президентом.
А 30 квітня 2019 року Росія офіційно визнала вибори Зеленського президентом України і Пєсков заявив, що "Росія поважає вибір українського народу". Більше того, вже після початку "спецоперації", 25 лютого 2022 року, на офіційній прес-конференції, Пєсков на пряме запитання відповів: "Так, ми визнаємо Зеленського президентом України".
Але яке все це має значення? Вам кажуть - переворот і влада нелегітимна, отже, так тому і бути. А всі питання на кшталт: "А з ким ви тоді всі ці вісім років підтримували дипломатичні відносини і кому вручали вірчі грамоти" - повисають у повітрі. Їх задати нікому і було б наївним чекати на них відповідь.
Всі путінські голови твердять, що весь світ йде не в ногу, а тільки одна Росія крокує правильно. Ок. Припустимо. Але проблема в тому, що Росія може і йде правильно, але проти всіх мислимих законів логіки і причинно-наслідкових зв'язків. Що з цим робити?
Ось уявіть: ви розмовляєте з людиною, яка говорить: це чорний колір. І ви бачите: дійсно - чорний. Але потім ця людина каже: це білий. Ви дивитеся: ні, як і раніше чорний. Ви йому говорите: нічого не змінилося - цей колір як був, так і залишився чорним. А він вам відповідь: це білий.
На цьому, здавалося б, можна було і закінчити. Ну, поміняла свою позицію людина. Тепер це у нього білий. Що поробиш? Але тут він вас добиває і ставить в глухий кут! Він повідомляє, що він завжди говорив, що це білий. Німа сцена! Що з цим робити? Не помітити? Неможливо. Сказати йому про це? Безглуздо. Отримаєш у відповідь лише відро помиїв і звинувачення у змові проти нього…
Ось що я вам скажу: так поводиться божевільний. У самому прямому, медичному сенсі цього слова. Сьогодні по телевізору нам показали абсолютно божевільного Путіна. Главу держави, що володіє найбільшим арсеналом ядерної зброї у світі. І що з цим робити - розуму не докладу.
Ну, дійсно: стандартна рекомендація психіатрів в такій ситуації (не сперечатися з хворим і в усьому з ним погоджуватися) - в даних умовах призведе до катастрофи. Втім, все його оточення рівно так себе і веде. Строго дотримуючись підручника з психіатрії. І саме до катастрофи це і призвело. І що нам тепер зробити?
Робити вигляд, що ми маємо справу з підступним агресором, як це роблять зараз західні політики? Нерозумно. Він вже відірвався від реального світу і з ним неможливий діалог з позиції сили. Він звільнився від необхідності визнавати очевидні істини. Його світ пластичний і він в ньому ліпить сутності, яких немає в реальності. У цьому світі він найголовніший, в ньому він найсильніший, в ньому у нього все йде за планом, і в ньому він завжди і в усьому абсолютно правий.
Ви колись пробували розмовляти з людиною, яка страждає, припустимо, манією переслідування? Якщо так, то ви повинні знати, що його абсолютно неможливо переконати в тому, що його ніхто не переслідує. Єдино, на що ви можете нарватися, якщо будете наполягати на своїй правоті - так це на агресію з його боку.
А тепер уявіть, що перед вами персонаж, який одночасно страждає і манією переслідування і манією величі. Що таке? Має сенс з ним полемізувати? Тим більше - з позиції сили? Які шанси на те, що ви отримаєте у відповідь агресію? Я вам скажу: 100%. Ну так ми її і отримали.
Я не знаю, що там в голові у Байдена з Шольцем, але сьогоднішній Путін мене остаточно переконав в тому, що вже якщо справа дійшла до збройного протистояння з ним, то цю війну потрібно вигравати і вигравати швидко і радикально. У всіх інших варіантах ризик ядерного апокаліпсиса стає позамежним. Ми не можемо так ризикувати.
Тим більше, що справа наша правильна. Тому ворог буде розбитий, а перемога, безумовно, буде за нами.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
