За часів Радянського Союзу була номенклатура - тобто люди, які перебували в її обоймі, могли бути партпрацівниками, директорами заводу або зоопарку і пізніше - взагалі очолювати оборонний завод. Це були незамінні люди, які потрібні були скрізь "куди пошлють". Приблизно за таким же принципом зараз нинішня влада призначає своїх призначенців. Хоча, в принципі, так діє будь-яка українська влада.
Міністр оборони за законодавством повинен бути цивільною особою. Це звичайна світова практика, тому що міністр оборони багато в чому - політична фігура. Тобто людина, яка має свою позицію, працює в команді президента. Але у президента оборонної політики як такої немає - тільки реагування на ініціативи західних партнерів і дії Російської Федерації. Та її і бути там не може, так як ці люди не служили в армії і нічого про неї не знають.
Цивільний міністр оборони - це не людина з нізвідки. У світовій практиці - це, як правило, люди, які багато років займаються військовою тематикою (наприклад, були відомі як експерти з оборонних питань, працювали в консультаційних фірмах, пов'язаних з оборонною тематикою). Тобто це людина, яка повинна бути пов'язана з цією галуззю і розуміти, куди рухається розвиток оборонної тематики - технологій, Збройних сил. І він не може бути тим, хто був умовно директором ветеринарної клініки. Це неправильно.
Олексій Резніков, кандидатуру якого зараз активно обговорюють як можливого наступника Тарана в Міноборони - це людина, далека від Міністерства оборони, але у нас чомусь вважається, що якщо він хороший менеджер в чому-небудь іншому, то він може стати і керівником Міноборони.
Хоча насправді тут головне, щоб він допомагав Арахамії та іншим проводити свої схеми всередині міністерства, щоб його (бажано) любили журналісти і щоб не було відторгнення в суспільстві. Власне, влада завжди користувалася зручним списуванням на "попередників" всіх проблем і призначала нового міністра оборони - розумного, хорошого, з освітою. Однак у випадку з Резніковим, я впевнений, що він нічого не знає про роботу військового відомства.
читайте такожНайгірший сценарій: чим загрожує Заміна Тарана на ВерещукЩо Резніков, що Верещук в цьому плані рівноцінні, тому що вони апріорі не можуть користуватися авторитетом, тому що про них в армії нічого не чули і не знають. А армія - це консервативна структура, куди приймають тільки "своїх" - військових, волонтерів, консультантів з військових питань і т.д. а людина нізвідки там - ніхто. Це все одно що призначити в МОЗ того, хто "нуль" в медицині. А для країни у стані війни, в якій призначають керівником Міноборони бог знає кого - це показник того, що оборона тут нікому не потрібна і використовується лише як механізм "оприбуткування" бюджетних коштів.
Юрій Касьянов, волонтер, блогер, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
